Усі випуски довоєнного журналу Пласту відтепер доступні в Інтернеті

Усі 60 випусків журналу «Вогні» 1931-1939 років, який видавала заборонена тоді організація української молоді «Пласт», опубліковані в Електронному архіві визвольного руху.

Центр досліджень визвольного руху — неурядова наукова організація — зробив доступними он-лайн повну колекцію передвоєнного молодіжного пластового часопису. В той час "Пласт" польська влада заборонила.

Причиною репресій був страх перед відновленням активної боротьби за незалежність, а спортивні та юнацькі товариства на зразок "Пласту" могли стати основою і резервом для майбутніх українських збройних сил.

Місією журналу "Вогні" була підтримка таємних пластових гуртків та самовиховання української молоді. Як зазначалось під назвою видання — це був "ідеологічний журнал нового покоління". Сам "Пласт" був осередком виховання молоді у дусі підготовки до майбутньої боротьби та збереження національної ідентичності.

Певний період часу це був єдиний журнал української молоді в світі. Саме тут вперше почав публікуватись відомий український поет Богдан-Ігор Антонич.

 

Як розповів упорядник колекції, пластун Юрій Юзич, у виданні публікували інтелектуальні та історичні статті, поезію та оповідання, дискусійні статті щодо практики і методів організації виховання молоді.

Редагували його Євген-Юлій Пеленський, Василь Кархут, Осип Рудакевич, Роман Олесницький та Богдан Кивелюк. 

"Редактори періодично дискутували щодо цілей та методів виховання української молоді як з націоналістичним середовищем ОУН, так і з церковними молодіжними організаціями, які підтримувались Українською греко-католицької церкви. Цікаво, що всі три середовища розвивали вчорашні вихованці Пласту, яких часто поєднували міцні родинні чи дружні зв’язки", — розповідає Юзич.

Читачами журналу "Вогні" були члени таємних пластових гуртків і куренів, а також шкільна і студентська українська молодь.

Колекція сканованих копій журналу доступна за посиланням.

Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху є спільним проектом Центру досліджень визвольного рухуЛьвівського національного університету імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 20528 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…

Генерал Олександр Удовиченко. Представник розвідки УНР у Франції

Генерал-полковник Армії УНР Олександр Удовиченко по праву входить до військової еліти Української революції 1917–1921 років. Він командував Третьою залізною стрілецькою дивізією, що вважалася однією з найбоєздатніших частин Армії УНР, обіймав низку інших відповідальних посад в українській армії і зажив слави вмілого й відважного командира.

Забути майдан?

«Ніколи більше», «Ми завжди пам’ятатимемо» – слова, які найчастіше чуємо у громадянських епітафіях, політичних заявах, телевізійних новинах, на комеморативних церемоніях, у меморіальному, музейному чи освітньому просторі

Неофіти українства: Софія Русова

Українці, які зреклися своєї мови та історії, на жаль, не є чимось винятковим для нашого народу. Таких було багато і триста, і сто років тому. Вистачає їх в Україні й сьогодні. З іншого боку ми дуже мало знаємо і говоримо про тих, хто, не будучи українцем за походженням, став ним за переконанням. Таких людей в нашій історії було чимало. Зазвичай ми якось буденно констатуємо неукраїнське походження окремих представників української еліти, згадуємо про це якось між іншим, як про таку собі дивакуватість - от, мовляв, і таке буває