АНОНС:Дослідники України та Польщі обговорять трагічні сторінки спільного минулого

Про сталінські “поля смерті” в Україні, про українців та поляків – жертв комуністичного терору, про злочинні депортації говоритимуть провідні українські та польські науковці на конференції «Спільне минуле. Українці та поляки – жертви комуністичного терору».

Серед них, зокрема, Володимир В’ятрович, Голова Українського інституту національної пам’яті, Й. В. Генрик Літвін, Надзвичайний та повноважний Посол Республіки Польща в Україні, Юрій Шаповал, доктор історичних наук, професор, Славомір Кальбарчик, доктор історії, керівник відділу наукових досліджень Інституту національної пам’яті Польщі, Олег Бажан, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України та інші.

У рамках конференції презунтують фільм Першого національного "Місце пам´яті – Биківня" та збірник наукових праць "Биківня в системі політичних репресій УРСР у 19371941 роках: дослідницькі рефлексії та інтерпретації".

Програма конференції:

25 березня з 10.00 до 18.00:

10.00 Вітальні виступи організаторів

10:15 Презентація документального фільму "Місце пам´яті – Биківня", Перший Національний, 2013 рік

11.10 Вступне засідання

12.15 Панель І. Археологія та мартирологія злочину

14.45 Панель ІІ. Злочин сталінських депортацій: дослідження, усвідомлення, пам’ять

17:00 Презентація збірника наукових праць Всеукраїнської наукової конференції – "Биківня в системі політичних репресій УРСР у 19371941 роках: дослідницькі рефлексії та інтерпретації", що відбулася в Києві 20 листопада 2013 року

17.20 Завершення

17.50 Заключне слово організаторів

Програма доступна для завантаження у форматі .pdf: українськоюпольською.

Організатори: Український інститут національної пам’яті, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, Київське польське культурно-освітнє товариство імені Адама Міцкевича, Міністерство культури України, Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили", Науково-видавниче об’єднання "Дух і Літера", Посольство Республіки Польща в Україні

Адреса: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса (м. Київ, вул. Кутузова, 8)

Биківнянські могили - місце масового поховання жертв політичних репресій в СРСР 1937-1941 років. Розташоване в лісовому урочищі неподалік селища Биківня (зараз околиця Києва).

Офіційно будівництво спеціальної зони для таємних поховань радянська влада розпочала у Биківні в 1936 році. Тут здійснювалися масові захоронення осіб, замучених під час допитів або страчених органами Народного комісаріату внутрішніх справ у Києві.

Вироки виконувалися в підвалах приміщення Київського обласного управління НКВД (нині там знаходиться Український інститут національної пам’яті, вул. Липська, 16), звідки тіла вночі відвозили до Биківні. Перед радянсько-німецькою війною заарештованих знищували безпосередньо біля виритих у лісі ям.

Кількість похованих остаточно не встановлена: називають цифри від 6-7 тисяч до більше 100 тисяч жертв. У 2009 році СБУ заявила, що знає і може архівно підтвердити прізвища 14 191 особи, яким було винесено вироки в Києві та які захоронені в Биківні.

На сьогодні в Україні виявлено 18 таких місць захоронень жертв масових політичних репресій 1937-1941 рр. Зокрема: місце, де згодом збудовано Центральний універмаг в Хмельницькому, парк культури і відпочинку у Вінниці, 9-й кілометр Запорізького шосе, центральне міське кладовище в Сумах.

Дивіться також інші матеріали за темою "Биківня"

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.