За півроку в столиці перейменують 110 вулиць

Нові імена київська громада підбиратиме для 110 площ, вулиць та провулків. Такі дані моніторингу Українського інституту національної пам’яті.

На 24-ому році незалежності у Києві ще багато вулиць мають імена організаторів репресій: Дзержинського, Жданова, Калініна, Кіквідзе, Кірова, Строкача, Фадєєва, Щербакова, Камєнєва та ін.

Також давно чекає свого перейменування Ленінградська площа та ще чотири вулиці, названі на честь лідера більшовиків: Ілліча, Ульянова Володимира, Леніна та Ленінська.

Перелік топонімічних об’єктів м. Києва, які підлягають перейменуванню можна переглянути тут. Це дані моніторингу Українського інституту національної пам’яті, які можуть оновлюватися.


"Проблема не в ностальгічному небажанні розпрощатися з минулим, а в тому, що таким чином ми деформуємо свою сучасність і майбутнє. Діти із підручників історії знають про злочинну політику Леніна. Але для того, щоб отримати ці знання, вони йдуть до школи вулицею Леніна, минаючи пам’ятник Леніну.

Таким чином, ми виховуємо у молодому поколінні суспільну шизофренію та моральний релятивізм - злочини і злочинці не лише не засуджуються, їх продовжують возвеличувати," - пояснює голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.   


Згідно з законом "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" кожен громадянин може ініціювати перейменування топоніму.

Далі пропозиція розглядають на Комісії з питань перейменування і виносять на громадське обговорення. Так, кожен може на сайті Київської міської  держадміністрації проголосувати за нову назву вулиці.


Нині у процесі перейменування більше 40 вулиць. 9 червня комісія після громадського обговорення запропонувала Київраді розглянути питання про перейменування вулиці Марини Раскової, радянської льотчиці, співробітниці НКВД, у Дніпровському районі м. Києва на вулицю Євгена Сверстюка.

Український письменник та дисидент мешкав тут у будинку № 8 аж до своєї смерті 1 грудня 2014 року.


За останні півроку, ще до прийняття законів про декомунізацію, перейменували 11 вулиць. Вулиці Воровського, названій на честь російського революціонера-комуніста Вацлава Воровського, повернули історичну назву. Вона до 1919 року називалась Бульварно-Кудрявською. Вулицю Чекістів нарешті перейменували на честь Костя Гордієнка, кошового отамана Запорозької Січі.

Вулицю Димитрова змінили на вулицю Ділову, Іванова Андрія — на провулок Бутишев, Клименка — на Преображенську, Вулицям Смирнова-Ласточкіна та вулиці Фрунзе повернули історичні назви: Вознесенський узвіз та  Кирилівську відповідно.   


Відповідно до Закону, під перейменування підпадають імена (псевдоніми) осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (від секретаря райкому і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР, інших союзних або автономних республік, працівників органів держбезпеки.

На сайті УІНП розмістив методичні матеріали, інфографіки та роз’яснення щодо декомунізації в Україні. У розділі є інфографіка-роз’яснення та брошура, як перейменувати вулицю. Усі матеріли можна завантажити тут.  

21 травня вступили у дію декомунізаційні закони. Втілення їх у життя означає, що Україна нарешті безповоротно пориває з болючим радянським тоталітарним минулим. Мапа країни буде позбавлена тоталітарної символіки у назвах та пам’ятниках, а доступ до документів про репресії та злочини проти людства і людяності буде повністю відкрито.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. «Народження моє припало на самісінький Великдень…»

На Великдень, 20 квітня 1891 року народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919–1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.