Спецпроект

In memoriam: Жнива. Скорбота. Конквест

3 серпня 2015 року відійшов у вічність історик та письменник Роберт Конквест. Народжений 98 років тому, 15 липня 1917 року у Великій Британії, він став одним з найвідоміших вчених у західному світі, який займався вивченням сталінського тоталітарного режиму.

Світове визнання йому принесли книги "Великий терор: сталінські чистки 30-х" (1968) та "Жнива скорботи: радянська колективізація та терор голодом" (1986).

Доля Роберта Конквеста склалася дивовижно. Зростаючи у Великій Британії в родині бізнесмена, отримуючи освіту в коледжі університету Гренобля та Оксфорді, Конквест вступив до Комуністичної партії та здійснив перший візит до СРСР у 1937 року.

У роки Другої світової війни Конквест працював в Болгарії в якості розвідника, а після – залишився на дипломатичній службі у британському посольстві в Софії.

Перебування у цій країні дозволило Конквесту переосмислити свої погляди і оцінити справжню сутність радянського режиму. Тоді ж він різко засудив західних інтелектуалів, що захоплювалися соціалістичними експериментами в СРСР.

  Роберт Конквест. Фото Charles Hopkinson

Наприкінці 1940-х років Конквест повернувся до Лондона, де перебував на державній службі. У середині 1980-х років він переїхав до США, де вдало поєднував наукову та літературну діяльність. Загалом вчений став автором понад двадцяти наукових праць з історії СРСР. 

 "Жнива скорботи"

Найбільш масштабним дослідницьким проектом його життя стало вивчення комуністичного терору в Україні. На основі величезного масиву документів (архівних, свідчень очевидців, публікацій у пресі, як радянській, так і іноземній) Конквест довів штучність та умисність Голодомору 1932 – 1933 років і прямо назвав політику радянського керівництва по відношенню до населення України геноцидом.

Роберт Конквест був нагороджений орденом Британської імперії, президентською медаллю Свободи (найвища нагорода для цивільних осіб у США), національною премією імені Тараса Шевченка та орденом Ярослава Мудрого за вивчення проблематики Голодомору.

Джерело: Сайт Українського інституту національної пам'яті

Дивіться також:

Нестор-літописець Голодомору

Як Голодомор змінив життя українців

Павуки, очерет і лелеки. Що їли під час Голодомору

Доброчинці. Ці люди допомогли іншим урятуватися від голоду

Історія журналіста, який уперше розповів про Голодомор

"Чорні дошки" - економічний спосіб знищення українців. СПИСОК

Голод в СРСР. Уривок із книги Тимоті Снайдера "Криваві землі"

Преса УРСР 1932-33 років: "Нові ресторани у Харкові!". ФОТО

Голодомор був геноцидом. Так вважав автор терміну "геноцид"

Сталін як Путін. Голодомор – реакція на мільйонний селянський "Майдан" початку 1930-х

В Росії книги про Голодомор прирівнюються до тероризму. СПИСОК

Читачі ІП розповідають, як їхні родини вижили в голод

Томаш Ґарріґ Масарик: Президент-визволитель

В аудиторії празького університету шуміли студенти. Молоді люди відмовлялися спілкуватися зі своїм викладачем – професором філософії Томашем Масариком. Викладач писав крейдою на дошці свої звернення, однак у відповідь чув лише свист студентів, які таким чином бойкотували його лекцію. На дітей Масарика нападали дорогою до школи, а дружина Шарлотта стала ціллю насмішок та презирства. Сам Масарик отримав ярлик «зрадника» та «єврейського агента». На дворі був 1900 рік і в Празі вирувала антисемітська «Гілснеріада». Протягом наступних двадцяти років Томаш Масарик зі «зрадника» перетворився на «батька нації» та «президента визволителя».

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка