Спецпроект

В Росії книги про Голодомор прирівнюються до екстремізму. СПИСОК

В Російській Федерації за зберігання чи розповсюдження книг про Голодомор 1932-33 рр., про архіви НКВД, про український визвольний рух та про український націоналізм можна отримати тюремний термін.

Інформацію про це можна знайти у Федеральному списку екстремістських матеріалів, розміщеному на сайті Міністерства юстиції РФ, повідомляє Українська інформаційна служба.

Зараз у списку перебуває 1271 найменування заборонених для тиражування на території Росії книг, брошур, газетних матеріалів та інтернет-публікацій. Вперше список був опублікований у липні 2007 року і складався з 14 найменувань.

Поруч із назвами публікацій у дужках зазначається підстава заборони на їхнє поширення на території РФ, зазвичай – це рішення судів.

Серед даного списку, де переважають публікації про світову змову, націонал-соціалізм, національно-визвольний рух на Кавказі і матеріали антипутінського спрямування, є й чимало видань українських авторів і науковців, чиї матеріали не перебувають під забороною в самій Україні чи в інших державах.

Серед них переважають книги про Голодомор як акт геноциду українського народу.

Голодомор був геноцидом. Так вважав автор терміну "геноцид"

Є також матеріали про злочини НКВД, при чому зроблені на підставі архівних документів. Є також книга про діяльність Степана Бандери (чомусь він фігурує як Степан Бендера) та книга українського публіциста Віктора Рога ("Роога", як зазначено в списку) "Молодь і націоналізм".

Ось перелік цих книг відповідно до місць в Федеральному списку:

1149. Печатное издание Руслан Викторович Частий "Степан Бендера. Мифы. Легенды. Действительность" 2007 г. (решение Мещанского районного суда города Москвы от 01.12.2011);

"Кто такие бандеровцы и за что они борются". Брошура УПА 1948 року. ФОТО

1150. Печатное издание Вiктор Роог "Молодь i нацiоналiзм" 2002 г. (решение Мещанского районного суда города Москвы от 01.12.2011);

1151. Печатное издание "Голодомор 1932-1933 рокiв в Украiнi: Матерiали кримiнальноi справи № 475" (решение Мещанского районного суда города Москвы от 01.12.2011);

1152. Печатное издание Юрiй Шаповал, Володимир Пристайко, Вадим Золотарьов "ЧК - ГПУ - НКВД в Украiнi: особи, факти, документи" 1997 г. (решение Мещанского районного суда города Москвы от 01.12.2011);

1153. Печатное издание Владимир Василенко "Голодомор 1932-1933 годов в Украине как преступление геноцида: правовая оценка" 2009 г. (решение Мещанского районного суда города Москвы от 01.12.2011);

Професор Могилянки Володимир Василенко про гуманітарну агресію

1154. Печатное издание Василь Морочко (знову помилка, адже справжнє прізвище науковця - Марочко) "Геноцид украiнцiв. Серiя: Голодомори 1932-1933. Голодомор" 2007 г. (решение Мещанского районного суда города Москвы от 01.12.2011);

Всі видання заборонені рішенням Мєщанського суду Москви від 1 грудня минулого року.

"Вирок" цілому ряду українських книг було винесено приблизно в одні й ті ж терміни, коли в РФ почалося переслідування Об’єднання українців в Росії (ОУР).

Поняття "Федеральний список екстремістських матеріалів" було введено законом РФ "Про протидію екстремістській діяльності" у 2002 році.

Адмінкодекс Росії за "виробництво і розповсюдження екстремістських матеріалів" передбачає штраф або 15 діб в'язниці. Можливі і звинувачення за різноманітними статтями Кримінального кодексу (наприклад, ст. 280 "Публічні заклики до здійснення екстремістської діальності".

Читайте також:

Як створити образ ворога. Україна в російських підручниках

Образ сусідів в українських підручниках

Патріарх Кирил: "Розпад Союзу - це крах історичної Росії"

Спільному підручнику з історії заважає націоналізм - МЗС Росії

59% українців вважають, що Голодомор був геноцидом. СОЦІОЛОГІЯ

"Грушевский создал мову". Агітпроп російських інформагенцій

15 гріхів Канібалісімуса. Злочини Сталіна руками НКВД

Ярослав Грицак: "Росія сама боїться поглянути у власну історію"

Автор спільного підручника з історії: "СРСР для України - не тільки репресії"

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?