Все більше людей звертається в архіви, щоб дізнатися історію родини

В Україні зросла кількість звернень до архівів від людей, які прагнуть знати історію своїх родин.

Про це в ефірі Громадського радіо заявив директор Галузевого Державного архіву Служби безпеки України Ігор Кулик.

"Бум звернень настане тоді, коли архіви радянських спецслужб будуть зібрані в єдиному місці в Інституті національної пам’яті, - прогнозує Кулик. - Тоді буде як у Польщі, де фіксують 400 тисяч звернень за рік".

Для пошуку інформації в архівах СБУ необхідно надіслати запит на пошту архіву СБУ (arhivsbu@ssu. gov.ua). У листі вказати всю відому про особу, яка вас цікавить, інформацію – ПІБ, місце і дата народження тощо. Також запитувачу потрібно вказати свої контакти. Протягом 30 днів має надійти відповідь.

"Якщо справа знайдена в іншому регіоні, то її надсилають в обласний центр за місцем проживання запитувача, щоби йому не витрачатися на дорогу, - розповів архівіст. - Якщо приходить у наш читальний зал, то має право повністю скопіювати матеріали справи чи попросити про це архівіста, попрацювати в залі, може звернутися по довідку на основі архівної справи".

Якщо відвідувач архіву не знайшов потрібну інформацію, йому дадуть перелік архівів, у які можна ще звернутися.

"І це все абсолютно безкоштовно", - наголосив голова ГДА СБУ.  

За його словами, завдяки закону про доступ до архівів радянських репресивних органів, який почав діяти у травні 2015 року, нарешті стали відкритими архіви МВС, Служби зовнішньої розвідки.

Відтепер громадяни можуть звертатися також у Центральні державні, обласні архіви, пенітенціарну службу, прокуратуру.

Зараз на погодженні перебуває проект закону про внесення змін до закону про реабілітацію жертв політичних репресій, розроблений Інститутом національної пам’яті.

"Цим документом передбачене суттєве збільшення кількості репресованих людей, які не потрапили під радянського зразку закон про реабілітацію, у назві якого навіть сформульовано "на Україні", а не "в Україні", наголосив директор архіву СБУ.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.