Все більше людей звертається в архіви, щоб дізнатися історію родини

В Україні зросла кількість звернень до архівів від людей, які прагнуть знати історію своїх родин.

Про це в ефірі Громадського радіо заявив директор Галузевого Державного архіву Служби безпеки України Ігор Кулик.

"Бум звернень настане тоді, коли архіви радянських спецслужб будуть зібрані в єдиному місці в Інституті національної пам’яті, - прогнозує Кулик. - Тоді буде як у Польщі, де фіксують 400 тисяч звернень за рік".

Для пошуку інформації в архівах СБУ необхідно надіслати запит на пошту архіву СБУ (arhivsbu@ssu. gov.ua). У листі вказати всю відому про особу, яка вас цікавить, інформацію – ПІБ, місце і дата народження тощо. Також запитувачу потрібно вказати свої контакти. Протягом 30 днів має надійти відповідь.

"Якщо справа знайдена в іншому регіоні, то її надсилають в обласний центр за місцем проживання запитувача, щоби йому не витрачатися на дорогу, - розповів архівіст. - Якщо приходить у наш читальний зал, то має право повністю скопіювати матеріали справи чи попросити про це архівіста, попрацювати в залі, може звернутися по довідку на основі архівної справи".

Якщо відвідувач архіву не знайшов потрібну інформацію, йому дадуть перелік архівів, у які можна ще звернутися.

"І це все абсолютно безкоштовно", - наголосив голова ГДА СБУ.  

За його словами, завдяки закону про доступ до архівів радянських репресивних органів, який почав діяти у травні 2015 року, нарешті стали відкритими архіви МВС, Служби зовнішньої розвідки.

Відтепер громадяни можуть звертатися також у Центральні державні, обласні архіви, пенітенціарну службу, прокуратуру.

Зараз на погодженні перебуває проект закону про внесення змін до закону про реабілітацію жертв політичних репресій, розроблений Інститутом національної пам’яті.

"Цим документом передбачене суттєве збільшення кількості репресованих людей, які не потрапили під радянського зразку закон про реабілітацію, у назві якого навіть сформульовано "на Україні", а не "в Україні", наголосив директор архіву СБУ.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.