Спецпроект

Почалася підготовка до вшанування 85-х роковин Голодомору

В день відкриття в столиці США Вашингтоні меморіалу жертвам Голодомору відбулася перша зустріч ініціативної групи з підготовки до 85-х роковин трагедії.

Їх Україна та весь цивілізований світ будуть вшановувати у 2018 році.

У засіданні взяли участь:

Володимир В'ятрович - голова Українського інституту національної пам'яті;

Іван Васюник - співкоординатор Громадського комітету вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932-33 років;

Стефан Романів - Генеральний секретар Світового конгресу українців та голова Міжнародного Комітету CКУ із визнання Голодомору геноцидом;

Ірина Мицак - секретар Міжнародного Комітету CКУ із визнання Голодомору геноцидом;

Михайло Ратушний - Голова Української всесвітньої координаційної ради.

Учасники зустрічі вважають за необхідне об'єднати зусилля української влади, громадськості та світового українства для підготовки до сумних роковин. З цією метою ухвалено рішення щодо розробки спільного Плану підготовки до вшанування 85-х роковин Голодомору в Україні.

"Відновлення історичної правди про Голодомор, сприяння визнанню Голодомору 1932-33 років у світі й надалі повинно бути одним із пріоритетів внутрішньої та міжнародної політики для української влади", - заявляють учасники зустрічі.

Громадський комітет вшанування пам'яті жертв Голодомору та Світовий конгрес українців звернуться до Президента України та Уряду щодо завершення будівництва в Києві другої черги Меморіалу пам'яті жертв Голодомору 1932-33 років – а саме спорудження музею.

Як відомо, жертв Голодомору – геноциду українського народу – вшановують щороку в четверту суботу листопада. Цьогоріч цей день пам'яті випадає на 28 листопада. По всій Україні відбудуться поминальні заходи. У Києві біля Меморіалу жертв Голодомору вони розпочнуться о 15-й годині за участі перших осіб держави. О16.00 - загальнонаціональна хвилина мовчання й початок акції "Засвіти свічку у вікні".

І. Б.

Томаш Ґарріґ Масарик: Президент-визволитель

В аудиторії празького університету шуміли студенти. Молоді люди відмовлялися спілкуватися зі своїм викладачем – професором філософії Томашем Масариком. Викладач писав крейдою на дошці свої звернення, однак у відповідь чув лише свист студентів, які таким чином бойкотували його лекцію. На дітей Масарика нападали дорогою до школи, а дружина Шарлотта стала ціллю насмішок та презирства. Сам Масарик отримав ярлик «зрадника» та «єврейського агента». На дворі був 1900 рік і в Празі вирувала антисемітська «Гілснеріада». Протягом наступних двадцяти років Томаш Масарик зі «зрадника» перетворився на «батька нації» та «президента визволителя».

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка