Заборона власноруч копіювати архівні документи - неправомірна. ЩО РОБИТИ

Дії працівників Центрального державного історичного архіву України (ЦДІАК), які не дозволили користувачеві зробити копії архівних документів на його власний фотоапарат, є неправомірними.

Про це в коментарі ІП заявив екс-керівник Головного державного архіву СБУ, а нині - начальник управління інституційного забезпечення політики національної пам'яті в Українському інституті національної пам'яті, Ігор Кулик.

Він нагадав, що в частині 2 статті 35 Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" йдеться: "надання фізичним особам для користування в читальному залі архівної установи архівних документів, що належать державі, територіальним громадам ... здійснюється безоплатно".

Пункт 5 статті 20 цього ж закону дає право користувачам "виготовляти, у тому числі за допомогою технічних засобів, … копії документів і витяги з них, якщо це не загрожує стану документів та не порушує авторські та суміжні права".

За словами архівіста, пункт 14 розділу II "Порядку користування документами Національного архівного фонду України, що належать державі, територіальним громадам" забороняє працівникам архівів вимагати від користувачів "здійснення прямої чи опосередкованої оплати" за копіювання документів.

"Відтак відмова представників Центрального державного історичного архіву України у копіюванні архівних документів власними технічними засобами користувача є неправомірною", - підкреслив Кулик.

Екс-голова ГДА СБУ пропонує користувачам, які вважають, що працівники архівів порушили викладені вище норми, наступні правові дії: 1) скарга в Державну архівну службу на неправомірність дій, 2) скарга в Мін'юст; 3) судовий позов.

Нагадаємо, днями один із користувачів обурився неправомірними діями працівників ЦДІАК. Архівісти заборонили йому копіювати документи власним фотоапартом, змусивши скористатися платною послугою установи - по 41 грн за кожну копію.

Інші матеріали за темами АРХІВИ та ЗАКОНИ

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".