Як українці в тюрмі НКВД листувалися через... посуд. ДОКУМЕНТ

Не маючи іншого способу спілкування українські політв’язні у Станіславській (нині Івано-Франківськ) тюрмі НКВД писали один одному листи на посуді.

Унікальний зошит із виписками "тюремної пошти" 1939-1941 років оприлюднено на Е-архіві визвольного руху</a>.
Написи на посуді були зроблені українською та польською мовами.
Частково із них можна дізнатися справжні імена ув'язнених та місцевості, з яких вони походили. Проте багато хто підписувався лише ініціалами.
"В "листуванні" ув'язнені намагались знайти земляків, дізнатись про долі родичів та свої особисті справи поза тюрмою. Вони вітали та підтримували один одного, обговорювали ведення слідства та його результати, іноді навіть закликали до непокори та готовності боротися далі", — розповів керівник Архіву Центру досліджень визвольного руху Андрій Усач.
Записи з посуду переніс у зошит економіст в’язниці Дмитро Храбатин у 1941 році. Він зробив це на прохання голови міського суду, громадсько-політичного діяча Михайла Литвиновича, донька якого і зберегла документ.
 
Деякі приклади з "тюремної пошти":
"Гальо.
Хто є з Долинського району прошу відізватись. Петрушка Петро село Белеїв хто з близьких сіл Белеєва відізвіться"
----

"К. 41 Б. С.

Хлопці мене видав Капусняк. Здоровлю знайомих"
----
"Оля С. і Надія Б. кара смерти Маруся Г. вже з нами по касації дістали 10 літ.

Рунда"

----

"Привіт!! Смертників до К. 33.

Друзі Ордену! Базар-Маківка-Крути дають Вам приказ хоча в тюрмі однак в стано боєвої готовності не тугою а бажанням в танкові смерти добудете Волю.
Друзі Ордену! Смертники І."
На думку істориків, надання відкритого доступу до цього унікального документа допоможе українцям дізнатись про долі родичів, ув'язнених в Станіславській тюрмі НКВД. А для дослідників це — можливість опрацювати надзвичайно цікаве джерело з історії радянських репресій в Західній Україні.
Документ можна переглянути та завантажити на Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua за посиланням.
Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є спільним проектом Центру досліджень визвольного руху, Львівського національного університету імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23143 документів.
І. Б.

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".