АНОНС: У Києві відкриється документальний арт-проект "Знати і пам’ятати… Бабин Яр в архівних документах"

До 75-х роковин масових розстрілів, у Національному історико-меморіальному заповіднику "Бабин Яр" відкриється документальний арт-проект "Знати і пам’ятати… Бабин Яр в архівних документах".

Проект презентує документи – листівки, накази, розпорядження окупаційної влади Києва, свідчення очевидців нацистських злочинів, списки розстріляних громадян, фотографії – у поєднанні з арт-об’єктами, що дозволяє створити у відвідувачів цілісну картину жахливих подій осені 1941 року. Арт-об’єкти являють собою стилізовані експозиційні конструкції та тематичну інсталяцію, створену з автентичних речей тогочасного періоду.

 

Вперше широкому загалу будуть представлені, зокрема, виявлений у 2000 р. в Державному архіві Київської області список мешканців Петрівського (нині Подільського) району м. Києва, розстріляних у Бабиному Яру; фотографія та анкета з особовими даними Олександра Вишнякова – настоятеля Свято-Троїцького храму, який був розстріляний у Бабиному Яру тощо.

Серед документів, запропонованих для ознайомлення, ескізи до триптиха "Бабин Яр" видатного українського живописця Василя Овчиннікова, який одним із перших зобразив скорботну історію Бабиного Яру. За цю роботу, представлену наприкінці 40-х років, митець зазнав гострої критики, а сама вона тривалий час залишалася невідомою для громадськості.

Важливе місце в експозиції займають свідчення тих, кому пощастило врятуватися. Моторошні подробиці нацистських злодіянь, що містяться у протоколі допиту Олени Книш від березня 1944 р., не залишать нікого байдужим; стенограма бесіди з учасником спалення трупів у Бабиному Яру Владиславом Куклєю, датована березнем 1944 р., висвітлює, як напередодні відступу, бажаючи приховати свої злочини, нацисти, руками в’язнів концтаборів, знищували вогнем докази – десятки тисяч тіл невиннозакатованих людей.

В рамках документального арт-проекту демонструватиметься відеодобірка за кінодокументами Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного про одну з найдраматичніших подій останніх вересневих днів 1941 року – знищення нацистами київського єврейства.

Проект підготувала Державна архівна служба України силами архівних установ – Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, Центрального державного історичного архіву України, м. Київ, Державного архіву Київської області та Державного архіву міста Києва.

Відкриття: 29 вересня

Місце: Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр".

Листи з Праги. 1968 рік у матеріалах КГБ

У 1968 році українці усе більш гостро реагували на події у Чехословаччині. У колись таємних архівах КГБ збереглися тисячі сторінок, на яких оперативники доповідали про різні форми нелояльності та спротиву українців. Були і ті, хто підтримав радянську окупацію ЧССР.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.