АНОНС: У Києві відкриється документальний арт-проект "Знати і пам’ятати… Бабин Яр в архівних документах"

До 75-х роковин масових розстрілів, у Національному історико-меморіальному заповіднику "Бабин Яр" відкриється документальний арт-проект "Знати і пам’ятати… Бабин Яр в архівних документах".

Проект презентує документи – листівки, накази, розпорядження окупаційної влади Києва, свідчення очевидців нацистських злочинів, списки розстріляних громадян, фотографії – у поєднанні з арт-об’єктами, що дозволяє створити у відвідувачів цілісну картину жахливих подій осені 1941 року. Арт-об’єкти являють собою стилізовані експозиційні конструкції та тематичну інсталяцію, створену з автентичних речей тогочасного періоду.

 

Вперше широкому загалу будуть представлені, зокрема, виявлений у 2000 р. в Державному архіві Київської області список мешканців Петрівського (нині Подільського) району м. Києва, розстріляних у Бабиному Яру; фотографія та анкета з особовими даними Олександра Вишнякова – настоятеля Свято-Троїцького храму, який був розстріляний у Бабиному Яру тощо.

Серед документів, запропонованих для ознайомлення, ескізи до триптиха "Бабин Яр" видатного українського живописця Василя Овчиннікова, який одним із перших зобразив скорботну історію Бабиного Яру. За цю роботу, представлену наприкінці 40-х років, митець зазнав гострої критики, а сама вона тривалий час залишалася невідомою для громадськості.

Важливе місце в експозиції займають свідчення тих, кому пощастило врятуватися. Моторошні подробиці нацистських злодіянь, що містяться у протоколі допиту Олени Книш від березня 1944 р., не залишать нікого байдужим; стенограма бесіди з учасником спалення трупів у Бабиному Яру Владиславом Куклєю, датована березнем 1944 р., висвітлює, як напередодні відступу, бажаючи приховати свої злочини, нацисти, руками в’язнів концтаборів, знищували вогнем докази – десятки тисяч тіл невиннозакатованих людей.

В рамках документального арт-проекту демонструватиметься відеодобірка за кінодокументами Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного про одну з найдраматичніших подій останніх вересневих днів 1941 року – знищення нацистами київського єврейства.

Проект підготувала Державна архівна служба України силами архівних установ – Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, Центрального державного історичного архіву України, м. Київ, Державного архіву Київської області та Державного архіву міста Києва.

Відкриття: 29 вересня

Місце: Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр".

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?