АНОНС: У Києві відкриється документальний арт-проект "Знати і пам’ятати… Бабин Яр в архівних документах"

До 75-х роковин масових розстрілів, у Національному історико-меморіальному заповіднику "Бабин Яр" відкриється документальний арт-проект "Знати і пам’ятати… Бабин Яр в архівних документах".

Проект презентує документи – листівки, накази, розпорядження окупаційної влади Києва, свідчення очевидців нацистських злочинів, списки розстріляних громадян, фотографії – у поєднанні з арт-об’єктами, що дозволяє створити у відвідувачів цілісну картину жахливих подій осені 1941 року. Арт-об’єкти являють собою стилізовані експозиційні конструкції та тематичну інсталяцію, створену з автентичних речей тогочасного періоду.

 

Вперше широкому загалу будуть представлені, зокрема, виявлений у 2000 р. в Державному архіві Київської області список мешканців Петрівського (нині Подільського) району м. Києва, розстріляних у Бабиному Яру; фотографія та анкета з особовими даними Олександра Вишнякова – настоятеля Свято-Троїцького храму, який був розстріляний у Бабиному Яру тощо.

Серед документів, запропонованих для ознайомлення, ескізи до триптиха "Бабин Яр" видатного українського живописця Василя Овчиннікова, який одним із перших зобразив скорботну історію Бабиного Яру. За цю роботу, представлену наприкінці 40-х років, митець зазнав гострої критики, а сама вона тривалий час залишалася невідомою для громадськості.

Важливе місце в експозиції займають свідчення тих, кому пощастило врятуватися. Моторошні подробиці нацистських злодіянь, що містяться у протоколі допиту Олени Книш від березня 1944 р., не залишать нікого байдужим; стенограма бесіди з учасником спалення трупів у Бабиному Яру Владиславом Куклєю, датована березнем 1944 р., висвітлює, як напередодні відступу, бажаючи приховати свої злочини, нацисти, руками в’язнів концтаборів, знищували вогнем докази – десятки тисяч тіл невиннозакатованих людей.

В рамках документального арт-проекту демонструватиметься відеодобірка за кінодокументами Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного про одну з найдраматичніших подій останніх вересневих днів 1941 року – знищення нацистами київського єврейства.

Проект підготувала Державна архівна служба України силами архівних установ – Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, Центрального державного історичного архіву України, м. Київ, Державного архіву Київської області та Державного архіву міста Києва.

Відкриття: 29 вересня

Місце: Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр".

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.