АНОНС: У Києві відкриється документальний арт-проект "Знати і пам’ятати… Бабин Яр в архівних документах"

До 75-х роковин масових розстрілів, у Національному історико-меморіальному заповіднику "Бабин Яр" відкриється документальний арт-проект "Знати і пам’ятати… Бабин Яр в архівних документах".

Проект презентує документи – листівки, накази, розпорядження окупаційної влади Києва, свідчення очевидців нацистських злочинів, списки розстріляних громадян, фотографії – у поєднанні з арт-об’єктами, що дозволяє створити у відвідувачів цілісну картину жахливих подій осені 1941 року. Арт-об’єкти являють собою стилізовані експозиційні конструкції та тематичну інсталяцію, створену з автентичних речей тогочасного періоду.

 

Вперше широкому загалу будуть представлені, зокрема, виявлений у 2000 р. в Державному архіві Київської області список мешканців Петрівського (нині Подільського) району м. Києва, розстріляних у Бабиному Яру; фотографія та анкета з особовими даними Олександра Вишнякова – настоятеля Свято-Троїцького храму, який був розстріляний у Бабиному Яру тощо.

Серед документів, запропонованих для ознайомлення, ескізи до триптиха "Бабин Яр" видатного українського живописця Василя Овчиннікова, який одним із перших зобразив скорботну історію Бабиного Яру. За цю роботу, представлену наприкінці 40-х років, митець зазнав гострої критики, а сама вона тривалий час залишалася невідомою для громадськості.

Важливе місце в експозиції займають свідчення тих, кому пощастило врятуватися. Моторошні подробиці нацистських злодіянь, що містяться у протоколі допиту Олени Книш від березня 1944 р., не залишать нікого байдужим; стенограма бесіди з учасником спалення трупів у Бабиному Яру Владиславом Куклєю, датована березнем 1944 р., висвітлює, як напередодні відступу, бажаючи приховати свої злочини, нацисти, руками в’язнів концтаборів, знищували вогнем докази – десятки тисяч тіл невиннозакатованих людей.

В рамках документального арт-проекту демонструватиметься відеодобірка за кінодокументами Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного про одну з найдраматичніших подій останніх вересневих днів 1941 року – знищення нацистами київського єврейства.

Проект підготувала Державна архівна служба України силами архівних установ – Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, Центрального державного історичного архіву України, м. Київ, Державного архіву Київської області та Державного архіву міста Києва.

Відкриття: 29 вересня

Місце: Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр".

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.