АНОНС:У Києві на День захисника України відкриють виставку "Воїни. Історія українського війська"

Шлях від князівського дружинника ХІ століття, через реєстрове козацтво Гетьманщини часів Богдана Хмельницького, корпус січових стрільців – і до вояка Збройних сил України у зоні АТО.

Цьогорічна виставка "Воїни. Історія українського війська" – це 20 розповідей про історію військових формувань на теренах України від часів Русі до сьогодення.

Експозиція дає змогу зазирнути в минуле та подивитися, якими були однострої та зброя українських воїнів у різні історичні епохи. Світлини супроводжує інформація про тип військових організацій, чисельність і озброєння військ, методи воєнного мистецтва та найвизначніші битви.

Радянська і російська пропаганда десятиліттями переконувала нас, що українці – народ миролюбний та лінивий. Коли ж прямих згадок про українське військо уникнути було неможливо, то використовувалися такі слова, як "мазепинці", "петлюрівці", "бандерівці", або й просто – "банда", "бандити".

Правда полягає в тому, що навіть у тяжкі періоди бездержавності перед відкритими загрозами ми самоорганізовувалися, щоб захистити себе та свою землю. Історія нашого війська сягає часів Давньої Русі. Високо цінувалися загони з українських земель у військах Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої.

 

Козацька піхота була чи не найкращою у Східній Європі. У ХХ столітті українці показали світові чимало прикладів справжньої воїнської мужності, вправності  та завзяття, які не мають бути забутими сьогодні.

Нагадаємо, що виставка є логічним продовженням інформаційно-просвітницького проекту "Воїн. Історія українського війська".

У рамках проекту Інститут національної пам’яті передав Міністерству оборони комплекти однойменних постерів для розповсюдження серед військових частин і навчальних закладів. Передбачалося, що ці матеріали будуть використані у навчальному процесі та просвітницькій роботі.

Виставку підготували:

Фотографи: Анна Сенік, Роман Ніколаєв, Ігор Свенцицький.

Історична реконструкція: Микола Балабан. Тексти: Василь Павлов, Максим Майоров, Сергій Громенко, Богдан Завітій, Володимир В'ятрович, Наталія Слобожаніна, Сергій Рябенко.

Виготовлення виставки: GalNext. Дизайн – Назар Ясиневич, Ольга Сало.

14 жовтня, 14.00

Місце: Київ, вул. Хрещатик 36, біля Київської міської державної адміністрації

Учасники:

Володимир В'ятрович - голова Українського інституту національної пам'яті, кандидат історичних наук

Анна Сенік - фотограф

Організатор проекту: Український інститут національної пам’яті.  Над проектом працювали Зоя Бойченко, Олена Халімон.

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".