"Меморіал" відмовився закривати доступ до бази даних чекістів

Московське товариство "Меморіал" заявило, що не збирається закривати доступ до бази даних співробітників НКВД, яку нещодавно виклали в загальний доступ.

Про це повідомив член правління правозахисної організації Олександр Черкасов Агенції міських новин "Москва".

Раніше низка російських ЗМІ публікувала відомості, що нащадки чекістів просять закрити сайт, тому що вони остерігаються помсти з боку нащадків репресованих.

"На чому можуть ґрунтуватися вимоги закрити доступу до інформації? Це архівні матеріали, в яких немає відомостей, які не відповідають дійсності. Це важлива інформація, що має суспільне значення. Понад те, для когось це важлива інформація про родичів. Я вже отримав листи, наприклад, від якихось своїх знайомих, які уточнюють дані про свою рідню. І  в нас є історія, в якій були та мали свої імена як жертви терору, так і виконавці терору. І знати їх потрібно", – заявив О. Черкасов.

Як твердить представник "Меморіалу", перебування кого-небудь у даному списку не означає, що ця людина була "видатним негідником". Відомості про те, що родичі людей, які потрапили в базу товариства, бояться помсти, О. Черкасов назвав "смішними".

"Це взагалі смішно. Коли в 50-ті відкрилися табори і мільйони людей повернулися, ось тоді кожен знав свого слідчого, багато знали своїх стукачів, і тоді ж було не до цього. Єдине, що я пригадую, хтось дав по пиці Молотову [радянський державний і політичний діяч, підписував договір про ненапад з Німеччиною в 1939 – ІП], але саме тоді можна було чекати чогось подібного. Кажати, що нині правнуки будуть мститися правнукам, це, по-моєму. вигадка", – сказав Черкасов.

Він також припустив, що проти публічного доступу до таких даних виступають не нащадки тих, чиї пращури згадані в базі товариства, а "ідейні нащадки державного терору".

Як повідомлялося, на сайті товариства "Меморіал" опублікували довідник "Кадровий склад органів державної безпеки СРСР. 1935—1939", куди ввійшли дані про майже 40 тис. співробітників органів НКВД за 1935–1941 роки.

 

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".