Українській Гельсінській групі - 40 років. ПРОГРАМА ЗАХОДІВ

Сорок років тому за ініціативи письменника й філософа Миколи Руденка, генерала радянської армії Петра Григоренка, хіміка Оксани Мешко, письменника-фантаста Олеся Бердника, юриста Левка Лук’яненка був започаткований український гельсінський правозахисний рух.

Програма заходів до відзначення 40-річчя Української гельсінської групи оновлюється, тож слідкуйте за змінами на сайті та у соціальних мережах Українського інституту національної пам’яті.

8 листопада

10.00: відкриття виставки "В’язні сумління" про історію українського правозахисного руху 1970-1980-х років.

Місце проведення: Музей Національного університету "Києво-Могилянська академія" (вул. Сковороди, 2 (вхід із Контрактової площі, біля бібліотеки Антоновичів та Сонячного годинника).

11.00 – 17.00: круглий стіл "Український правозахисний рух 1970-1980-х років у боротьбі за права людини та українську державність". Програма дискусії за лінком.

Місце проведення: Музей Національного університету "Києво-Могилянська академія" (вул. Сковороди, 2).

9 листопада

10.00: спільна молитва на могилі Патріарха Володимира на Софійській площі за покійних членів Української гельсінської групи та інших політв’язнів.

По завершенню молитви – поїздка членів Української гельсінської групи, дисидентів і політв’язнів на Байкове кладовище, щоб відвідати могили Миколи Руденка, Надії Світличної, Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого, Оксани Мешко, В’ячеслава Чорновола, Івана та Леоніди Світличних, Михайлини Коцюбинської, Левка Горохівського, Євгена Сверстюка, Миколи Плахотнюка, Олеся Сергієнка.

Час уточнюється: зустріч членів Української гельсінської групи із Президентом України.

18.00: урочисті збори громадськості у Київському міському будинку вчителя (вул. Володимирська, 57).

У програмі виступи членів Української гельсінської групи, правозахисників, дисидентів, сестер Тельнюк, Марічки Бурмаки, Тараса Компаніченка, Марініти.

Організатори: Український інститут національної пам’яті, Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Видавництво "Смолоскип" ім. В. Симоненка, Конгрес національних громад, Музей шістдесятництва, Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих, Київський міський будинок вчителя, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Національний архівний фонд України.

Вхід вільний.

Імена, писані по воді. Українська еміграція у Великій Британії

Першою громадою етнічних українців в Англії стали емігранти, які не доїхали до Америки. Комусь не вистачило грошей, а хтось надав перевагу пожинанню плодів британської індустріальної революції над створенням канадського аграрного прориву

Словацьке національне питання та чехословацький військовий рух в Україні у 1914-1918 роках

Словаки – давні сусіди українців. Поміж Україною та Словацькою Республікою існує спільний кордон – 97 км. Водночас, про словацьку історію та культуру в Україні мало хто знає. У більшості літератури, яка виходила на території Російської імперії, словаки вважались частиною чеського народу, який мешкає в Угорському королівстві Австро-Угорської монархії. У статистичних даних про населення України, зібраних на межі ХІХ – ХХ століть, відображена змішана інформація про чехів та словаків

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.