В Історичному музеї презентували спогади Марії Савчин "Тисяча доріг". ФОТО

Про це повідомляє Український інститут національної пам'яті.

"Вперше мені до рук спогади  потрапили у 1995 році. Я тоді був студентом другого курсу історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, спрагло шукав будь-яку літературу,  факти і документи щодо історії УПА… Спогади Марії Савчин — це зовсім інше ніж те, що мені доводилося читати раніше. І не лише тому, що це жіночі спогади. І не тому, що вони досить точно відтворювали інформацію про боротьбу Української повстанської армії на Закерзонні у 1944—47 роках, українського підпілля на Волині до 1953 року. Що найбільше вразило — це емоційність книжки. Читати її одночасно і дуже легко, і дуже важко: стиль такий, що годі відірватися, проте, розповідається про важкі події", — поділився автор передмови – голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

"Я зустрічався особисто з Марією Савчин. Предметом нашої співпраці стало видання спогадів її чоловіка Василя Галаси  "Наше життя і боротьба", яке з’явилися в 2003 році. Ми працювали спільно. Неодноразово зустрічалися. І вийшла книжка, яка стала певним доповненням до її спогадів. Це унікальний тандем у історії українських джерел, у історії УПА, коли чоловік та жінка пишуть спогади про одні й ті ж події", — розповів В’ятрович.

Під час презентації можна було ознайомитися з архівними документами — кримінальними справами МГБ на Марію Савчин і її чоловіка Василя Галасу.

"Років десять-п'ятнадцять тому в архіви СБУ слід було йти з блокнотиком та олівчиком. Після того як попрацював і зробив записи, мусив показати, щоб перевірили, чи ти бува чогось зайвого не виписав. Слава Богу, це вже у минулому", — згадав голова Українського інституту національної пам’яті.

За словами історика, "Тисяча доріг" написана за важких психологічних обставин, — "чимало українців, які вимушено опинилися на Заході, звинувачували Савчин у зрадництві та співпраці з КДБ". Проте, з архівних документів видно, що вона намагалася говорити мінімум, а  коли й називала імена, то тільки тих, хто вже загинув.

"Україна вже ніколи не стане такою, якою її намагалися зробити у радянські часи. Зараз запит на історію  надзвичайно великий. Люди хочуть дізнаватися. І я надзвичайно вдячний, що саме зараз відбулося перевидання цієї книжки", — підкреслив В’ятрович.

Нагадаємо, Марія Савчин ("Марічка") з 1944 до 1953 років перебувала у підпіллі. Як дружина Василя Галаси ("Орлана"), заступника Провідника ОУН Закерзонського краю, а з 1949 року — провідника ОУН Волині й Полісся, вона зустрічалася з багатьма повстанцями, виконувала відповідальні доручення, не раз опинялася у трагічних ситуаціях, коли вирішувалася не тільки її доля, а й доля товаришів по боротьбі.

 Про бачене та пережите "Марічка" розповіла у мемуарах, прагнучи максимально правдиво зобразити життя та боротьбу ОУН і УПА зі середини.

 "Я почувала, — писала вона, — що доля недаремно привела мене, останнього живого свідка, у вільний світ. Вона наклала на мене важкий обов’язок — зберегти пам’ять про нашу визвольну боротьбу, особливо в кінцевий її період. Я мала все розказати й, більше того, — записати".

 Під час презентації прозвучали уривки з твору Марії Савчин "Тисяча доріг".

 Відео з події можна переглянути на сторінці у Facebook Національного музею історії України.