У Чехії знайшли могили поляків, загиблих під час спроби вирватися за "залізну завісу"

У Чехії виявили поховання шести польських жертв, загиблих від струму на кордоні Чехословаччини, за смерть яких відповідальний колишній комуністичний керівник МВС ЧССР Любомір Штроугал.

Про це йдеться в повідомленні Платформи європейської пам'яті та сумління, яке є в розпорядженні "Історичної правди".

Любомір Штроугал (1924 р. н) — член ЦК Компартії Чехословаччини з 1958 року, міністр внутрішніх справ Чехословацької Соціалістичної Республіки (1961—1965) та прем’єр-міністр ЧССР (1970—1988). Фото: Вікіпедія 

Дослідники Платформи розшукали могили шістьох із тринадцяти ідентифікованих польських жертв, які загинуди від удару електричним струмом на кордоні Чехословаччини.

Відповідальність за їхні смерті лежить передусім на колишньому міністрі внутрішніх справ (1961—1965), пізнішому члені Політбюро та прем’єр-міністрі (1970—1988) Любомірі Штроугалі.

Польський Інститут національної пам’яті, який ініціював кримінальне провадження у справах, які ґрунтуються на відкриттях Платформи в лютому цього року, минулого місяця заявив про свій інтерес в ексгумації решток польських громадян.

Загиблі поляки, що в 1961—1965 роки загинули під час проби перейти чехословацько-австрійський кордон 

Ґрунтуючись на поданні Платформи європейської пам’яті і сумління прокурори Головної комісії з розслідування злочинів проти польської нації (яка є підрозділом польського ІПН) відкрили цього лютого кримінальне провадження у справах убивств польських громадян на Чехословацькому кордоні впровдовж 1961—1965 років, коли Любомір Штроугал (1924 р. н.) був міністром внутрішніх справ.

 Загиблі поляки, що в 1961—1965 роки загинули під час проби перейти чехословацько-австрійський кордон

Команда дослідників Платформи ідентифікувала загалом тринадцять польських жертв, які померли від удару електричним струмом високої напруги на огорожах на кордоні Чехословаччини й Австрії в час, коли Штроугал був міністром. Дальша робота, спрямована на визначення долі тіл загиблих осіб, привела поки до шести могил, у яких найімовірніше досі спочивають їхні останки.

Едвард Біль (1924—1964) — громадянин Польщі, який загинув під час переходу кордону між Чехословаччиною й Австрією 

Відповідно до комуністичних настанов, тіла тих, кого вбили на кордоні "залізної завіси" належало ховати в безіменних могилах, зрівняних із землею. Про поховання не дозволялося інформувати нікого з родичів або близьких.

Платформа європейської пам'яті та сумління — міжнародний проект, метою якого є дослідження злочинів тоталітарних режимів і недопущення повторної появи тоталітаризму в Європі.

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".