На Житомирщині знайши поховання жертв більшовицької каральної операції. ФОТО

Нещодавно в містечку Великий Шумськ Житомирського району працівники археологічної експедиції історико-патріотичного об’єднання “Пошук” знайшли масове захоронення людей, закатованих більшовиками в 1919—1921 роках.

За словами пошуковців, на місці проведення робіт вже виявили останки 129 людей, передає "Житомир.Life". Вони мають сліди механічних пошкоджень, що свідчать про смерть в результаті ударів тупими і гострими предметами.

У той же час, фахівці Житомирського обласного архіву вже знайшли документи, які підтверджують початкову робочу версію про причетність до нелюдського знищення мирного населення членів більшовицьких "продзагонів" часів "воєнного комунізму".

 

"У період 1919-1921 років політика більшовиків була проста: забрати в селян і віддати робочим. Під час становлення радянської влади в Україні більшовики відправили так звані "продзагони", основним завданням яких був збір провіанту для армії.

Відповідно до тих документів, які вдалося знайти нашим архіваріусам, представників цих "продзагонів" присилали з Поволжя. Тож їм не було різниці кого вбивати – жінок чи дітей. Головне – виконати план. Основним завданням у них було вилучення зерна у населення", – розповів представник Житомирської обласної організації "Пошук" Андрій Савчук.

 

У той час, коли більшість чоловіків покидали свої домівки та йшли до повстанських загонів, у селах залишалися переважно жінки, діти, та люди похилого віку. 

"Людей вбивали без єдиної кулі. Чому? Мабуть тому, що "продзагони" були набрані із представників неслов’янських народів з території Росії та відрізнялися особливою жорстокістю при виконанні поставлених завдань. Майже на всіх черепах, які ми знайшли, присутні механічні прижиттєві пошкодження різними металевими предметами. Саме вони й призвели до смерті. Людей просто забивали сокирами, шаблями, кололи штиками", – пояснив археолог.

 

За даними пошуковців, вбитих селян поховали в старому окопі часів Першої світової війни неподалік старої школи. Після цього жодних згадок про них не було. Не було й інформації про якісь бої на території Шумська, тож версія залишається одна – масові вбивства мирного населення більшовиками.

 

"Про це взагалі ніхто не знав. Якби не випадок, то люди лежали б там ще невідомо скільки часу. Скільки їх поховано – поки що невідомо. Думаю, немало. За нашою інформацією, ці люди не були жителями самого Шумська. Швидше за все - це мешканці навколишніх сіл, адже старожили, які в той час мешкали у селищі, таких подій не пам’ятають", – пояснив пан Андрій.

Наразі ж, рештки тіл планують перепоховати на території Житомирського району.

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Українське державотворення літа 1941-го. Міфи та факти

Сам факт відновлення української влади після тривалої окупації мав суттєвий вплив на свідомість населення. Історик та дисидент, уродженець Волині Валентин Мороз згадував: "Перша половина мого життя була сформована двома прапорами під час проголошення української самостійності в 1941 році. Ці два українські прапори в рідному селі збереглися на ціле життя, давали вогонь витерпіти і перемогти".

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.