На Житомирщині триває реставрація меморіалу Героям Базару. ФОТО

У с. Базар Народицького району на Житомирщині триває реставрація меморіалу воякам Другого Зимового походу Армії УНР, розстріляним більшовиками.

Про це на своїй сторінці у соціальній мережі "Фейсбук" повідомляє голова Житомирської облдержадміністрації Ігор Гундич, передає УІНАН.

"Як і обіцяв, меморіал Героям Базару буде реставровано. Вже приступили до виконання робіт з укріплення хрестів, курганів, заміни плитки, далі – освітлення та огородження. Дедлайн для підрядників – 19 листопада", - зазначив він.

 

Гундич також наголосив, що в області потрібно гідно вшанувати річницю трагедії під Базаром. 

"Річницю пам’яті маємо вшанувати гідно. Адже це - наша історія та вшанування патріотів, які до останнього боронили землю, загинувши за неї. Нова Житомирщина – це і відновлення культурної та історичної спадщини", - написав Гундич.

21 листопада виповниться 96 років від трагедії у селі Базар Народицього району. За словами директора департаменту містобудування, архітектури, будівництва та ЖКГ облдержадміністрації Романа Щебетова, буде здійснено реставраційні роботи хрестів та головного меморіалу, укріплюватимуть кургани та займатимуться благоустроєм території. Також планується вимостити плиткою доріжки та місце для паркування, встановити лавки та засадити газон.

 

ДОВІДКА:

17 листопада 1921 року в селі Малі Міньки поблизу села Базар у ході другого зимового походу Армії Української народної республіки відбувся бій Волинської групи Армії УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрія Тютюнника з більшовиками - 9-ю Кримською дивізією Григорія Котовського.

У бою загинули понад 400 українських солдатів та офіцерів, 537 опинилися в полоні, з яких десятки поранених померли, а 359 полонених перевели до Базару й утримували у церкві. Із 360 полонених учасників походу жоден не погодився перейти на службу до Червоної армії, за що 21 листопада 1921 р. у Базарі їх всіх розстріляли більшовики. На місці цих подій споруджено меморіал.

Читайте також:

Базарська трагедія. Котовський і червоні проти петлюрівців

Рейд у безсмертя, або чи варті ми наших героїв?

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".