100 років від початку збройного опору УНР проти російської агресії. Які є паралелі зі сьогоденням?

17 грудня 2017 року виповнюється 100 років від початку спротиву більшовицькій агресії у першій російсько-українській війні ХХ століття. Уряд УНР змушений був протистояти російській більшовицькій маніпулятивній інформаційній та військовій агресії.

Боротьба з російською агресією та пропагандою триває й нині - наголошують в Українському інституті національної пам'яті..

У цей день у 1917 році Українська Центральна Рада телеграфом отримала  від петроградського Раднаркому за авторством Володимира Леніна, Йосипа Сталіна і Льва Троцького ультиматум - "Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради".

Цей документ містив ряд маніпулятивних вимог до УНР. Міністри на засіданні уряду – Генерального Секретаріату – українського уряду розглянули ультиматум і розцінили вимоги Раднаркому як грубе втручання у внутрішні справи України й 18 грудня одностайно відкинули їх. У відповідь Раднарком ухвалив вважати Центральну Раду в стані війни з Радянською Росією.

 

Не отримавши поступок від української влади, більшовики розпочали агресію, щоби захопити всю Україну. Їх фракція в повному складі переїхала до контрольованого радянськими військами Харкова, де 24-25 грудня провела альтернативний Всеукраїнський з’їзд рад де був обраний маріонетковий уряд - Центральний виконавчий комітет рад і Народний секретаріат.

Рішення новообраний орган приймав виключно зі згоди Петрограда. Так Раднарком отримав можливість будь-яку агресію російських більшовиків списувати на внутрішній конфлікт між харківським Народним секретаріатом та київською Центральною Радою, тобто трактувати як громадянську війну в Україні.

26 грудня "червоні" частини, що дислокувались в Харкові несподівано напали на станцію Лозова, а за два дні, 28 грудня, на місто Чугуїв, з цього розпочалася "гаряча фаза" першої російсько-української війни, яка в історичній літературі отримала назву "рейкова", адже бойові дії переважно відбувалися вздовж залізничних шляхів і за вузлові залізничні станції.   

Впродовж січня 1918 року більшовики, долаючи супротив українських військових і добровольчих частин, поступово зайняли більшість міст на Лівобережній Україні і встановили там свій контроль.

Із середини лютого 1918 року розпочався контрнаступ Збройних Сил УНР разом із союзними німецькими військами. До квітня місяця Україна була повністю звільнена від "червоних" військ.  

ІСТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ: ПЕРША РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА VS СУЧАСНА ВІЙНА НА ДОНБАСІ

- Перша російсько-українська війна мала всі ознаки "гібридної війни". Петроградський Раднарком офіційно заперечував участь РСФРР у війні, ведучи її від імені харківського Народного секретаріату. На території Росії відбувалося формування збройних загонів, із-за "поребрика" постачалася зброя і військове спорядження. Військові дії проти УНР супроводжувалися потужною "інформаційною війною", метою якої було посіяти зневіру і розчарування в українців, знищити їхню здатність до спротиву.

- Відбудова збройних сил "з нуля". Початок першої російсько-української війни, як, зрештою, і події весни 2014 року несподівано виявив, що Українська Народна Республіка не має в своєму розпорядженні військ, здатних її захистити. Більше того, українські політики не мали чіткого бачення щодо необхідності, шляхів творення і форми власних збройних сил: регулярна армія, народне ополчення або міліційні формування.

- На захист УНР стали добровольці. Як і навесні 2014 року, головний тягар із захисту Батьківщини ліг на плечі бійців-добровольців.

- Більшовицька влада переслідувала все українське. Російські окупаційні війська розгорнули терор проти українців – підставою для розстрілів могла стати українська мова або ж документи, видані українськими органами влади.

Лідери російських більшовиків розглядали Україну як колонію, яка повинна забезпечувати метрополію хлібом, цукром, вугіллям. Відповідно росіяни намагалися встановити свій контроль над багатими на природні ресурси регіонами, зокрема Донецьким басейном.

Детальніше за посиланням.

«Не Арґус, ні Гелена, ні Марія Маґдалена»: вибираємо та їмо сир по-середньовічному

Середньовічна кухня – це не лише екстравагантні страви на кшталт павича, міног чи лебедя у соусі з власної крові. Якими б дивними не видавались нам інколи люди середньовіччя, їх меню не надто відрізнялось від нашого. Пропонуємо вам уривок, де історикиня й авторка книги «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» Стефанія Демчук розповідає про шлях на середньовічний стіл сиру, без якого і сьогодні ми не можемо уявити свою повсякденність

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.