АНОНС: У НМІУ покажуть "(Не)розказані історії" остарбайтерів

18 січня в Національному музеї історії України почне діяти виставково-освітній проект "(Не)розказані історії" до 76-х роковин від початку вивезення остарбайтерів.

Про це інформує Національний музей історії України на своєму сайті. 

Виставка дасть змогу ознайомитися із реліквіями фондової колекції та простежити процес насильницького перетворення мирного населення, переважно молоді – квіту нації, у найбезправнішу категорію примусових робітників Третього Райху – остарбайтерів ("східних робітників").

Саме 18 січня 1942 року з Харкова до Кельна вирушив перший ешелон з українськими остарбайтерами. З України (в її сучасних межах) примусово вивезли від 2,4 до 2,8 млн жителів. Від 143 до 200 тис. колишніх невільників, яким вдалося вижити, не повернулися в непривітну до "вигнаних на примусові роботи" і "тих, хто перебував на окупованих територіях" радянську державу.

Після заборони у ХІХ ст. використання рабської праці на європейському континенті гітлерівці здійснили наймасовіше застосування примусової праці іноземців в економіці Німеччини – 13,5 млн осіб із 26 країн.

Розділи виставки – ніби сторінки знайденого в шафі рідної бабусі, або вже й прабабусі, фотоальбому, який вона показала лише за Незалежної України, бо вже не боялася стигматизації радянським режимом.

"Сторінки" мають символічні назви: "Їхати… працювати", "Залишитися… працювати", "Віра", "Надія", "Любов", "(Не)розказані історії", "Непривітна батьківщина", "Пам’ять" та інші.

Невід’ємною частиною виставки реліквій є планшетна виставка "Служіння за примусом" про підневільних робітників з України в дияконіях Євангелічної церкви Рейнських земель Німеччини. Вона створена на основі оригінальних матеріалів, сповнена фактів, свідчень та надана Громадською організацією "Акція спокути заради миру".

У межах виставки освітня ідея НМІУ "Відкрита бібліотека: Примусові робітники Третього рейху" пропонує знайомство із численною науковою, науково-популярною та художньою літературою, що розповідає про примусову працю українського населення під час Другої світової війни; про ганебне ставлення радянської держави до власних громадян; про відлуння трагедії у просторі культури й мистецтва; про культуру пам’яті та політику пам’яті в Україні, що повернули суспільству знання про цю маргіналізовану радянською ідеологією сторінку української історії ХХ ст.

Виставково-освітній проект "(Не)розказані історії" діятиме до 20 лютого 2018 року.

Також у межах виставкового проекту запланована низка освітніх заходів:

- 20 січня о 16.00 та 21 січня о 14:00 відбудеться авторська екскурсія "(Не)розказані історії примусових робітників Третього рейху як символи епохи", яку проведе куратор виставки – кандидат історичних наук Тамара Куцаєва. В інші дні (у період від 18 січня до 20 лютого 2018 року) ця екскурсія буде доступною за умови попереднього замовлення.

- 21 січня о 12.00 відбудеться лекція-презентація "Пам’ять про примусову працю під час Другої світової війни у викладанні та діяльності волонтерів: досвід Німеччини". Організатор: ГО "Акція спокути заради миру". Ведучі: очільниця громадської організації Анжела Беляк та волонтерка Амелі Бір.

Місце: Київ, вул. Володимирська, 2.

Контакт: 068 086 56 07 (Марина).

Читайте також:

Примусова праця під знаком свастики. Українські остарбайтери в Третьому Райху

Українські остарбайтери в проекті родинних спогадів "Неписана історія" 

Українці на примусових роботах у Третьому райху. Скільки їх було?

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".