Історик знайшов загублену частину Берлінського муру

Вважалося, за винятком кількох секцій у центрі міста що Берлінський мур був повністю зруйнований.

Нещодавно з'ясувалося, що частина цієї споруди збереглася в лісі, у околицях німецької столиці. Про це повідомляє інтернет-видання The Local.

Виявив стіну Крістіан Борман. Вона проходить між двома залізничними станціями в районі Панков на північному сході Берліна. Загальна протяжність знахідки – 80 метрів.

 Забута ділянка Берлінського муру. Фото: Christian Bormann

На фотографії видно У-подібні металеві конструкції, через які колись проходив колючий дріт. Паралельно з цим стояли металеві опори, через які йшов електричний струм. Все це мало гарантувати, що зі східної Німеччини неможливо буде втекти.

За словами Бормана, його відкриття є "останнім шматочком оригінальної стіни", яку поспішно почала будувати комуністична влада 13 серпня 1961 року.

Не пройшло й двох місяців після того, як лідер Східної Німеччини Вальтер Ульбріхт заявив, що "ніхто не має наміру будувати стіну", як комуністи здивували весь світ, створивши бар'єр, який розділив східних берлінців від своїх сусідів на заході.

Перш ніж побудувати остаточну версію муру – з комплексом смертельних смуг та сторожових веж, східні німці укріплювали бар'єр колючим дротом і зміцнювали раніше побудовані стіни.

Одним з таких прикладів є ділянка, знайдена Борманом. Східні німці використовували залишки будинків, які були зруйновані під час Другої світової війни. Забудовуючи прогалини між ними та підриваючи підвали, щоб уникнути спроб прокопування тунелів.

Коли розпочалася будова основної стіни, комуністи побудували її в дещо іншому місці. І коли зайшла мова про її знесення в кінці "холодної війни", знайдену Борманом ділянку просто забули.

Хоча Борман й стверджує, що це остання частина оригінального Берлінського муру, видання Die Welt говорить протилежне. Є ще дві ділянки, які частково збереглись. Одна – у районі Ораніенбергер Хаусс та друга – у районі Розенталь.

Борман стверджує, що він відшукав ділянку муру ще у 1999 році і зберігав це в таємниці. Але він вирішив оприлюднити цю інформацію, щоб забезпечити збереження цієї структури. Він закликав владу району Панков захистити цю частину як історичну пам'ятку.

Нагадуємо, що на початку січня 2018 року у Мюнхені встановили дошку на честь консульства УНР.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?