Предтеча Крут. На честь 100-річчя бою за Бахмацький залізничний вузол встановили дошку. ФОТО

27 січня 2018 року в м. Бахмачі на Чернігівщині з розмахом відзначили 100-ліття боїв з російськими більшовиками.

Про це "Історичній правді" повідомили в Благодійному фонді "Героїка". 

Зранку, об 11:00, не зважаючи на десятиградусний мороз, на пероні станції Бахмач-Пасажирський зібралось близько 40 осіб: тутешніх активістів і гостей зі столиці.

 Усі фото Анастасії Сніжної

Лаконічні виступи представників міської влади та фонду "Героїка", стараннями яких встановлено дошку, завершились військовою сальвою історичних реконструкторів Армії УНР. Освячення пам’ятного знаку, роботи київського скульптора Олександра Михайлицького, здійснило духовенство УПЦ КП.

 

Уже за годину після відкриття меморіальної дошки чисельна міська громада зібралась на площі Героїв Майдану, де відбулась панахида за полеглими захисниками України.

 
 

Продовженням святкувань став показ у районному будинку культури фільму "Кіборги", що зібрав переповнену залу (понад 600 осіб).

Переглянути стрічку Ахтема Сеїтаблаєва прийшли не лише мешканці Бахмача,  але й селяни з Бахмацького і Талалаївського районів.

Посприяв безкоштовному перегляду фільму Голова Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко. По завершенню кіносеансу відбулось обговорення стрічки, яке модерував Ростислав Мартинюк.

Уже у вечірніх сутінках, на площі перед будинком культури, на глядачів чекало ще одне дійство – реконструкція наступального бою чоти Армії УНР у виконанні клубу військово-історичної реконструкції "Повстанець".

 

Завершенням урочистостей стала смолоскипна хода, організована чернігівськими націоналістами зі "Свободи", Національного корпусу, "Соколу" та волонтерської організації "Вогонь відродження".

Урочистості були ініційовані Бахмацькою міською радою та Ростиславом Мартинюком, громадським активістом та Головою Наглядової Ради благодійного фонду "Героїка".

 

Високий рівень підготовки урочистостей забезпечила Бахмацька міська рада та особисто міський голова Павло Шимко.

Довідка:

Сто років тому українська залога міста Бахмач на Чернігівщині розпочала бій з російськими більшовиками. Протягом трьох днів (25-27 січня 1918 року) близько 500 українських вояків стримували наступ ворога одразу з трьох напрямків: сходу, півночі та півдня.

Українські підрозділи змушені були зайняти кругову оборону і не пропускати на захід ворога, що нараховував близько 1300 бійців. Триденні бої за Бахмацький залізничний вузол, як і бій за станцію Крути, відіграли важливу роль у захисті Києва від червоних окупантів, а відтак сприяли визнанню незалежності Української Народної Республіки державами Четверного союзу.

Як повідомлялося, у Києві презентували трейлер фільму "Крути 1918".

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?