У Латвії розсекретять архіви КГБ з даними про інформаторів

У травні в Латвії опублікують документи КГБ з даними про людей, які співпрацювали з радянською держбезпекою, а можливо і самі були агентами.

Про це повідомляє сайт "Настоящее время".

У Латвії публічно доступними архіви КГБ повинні стати вже з кінця травня цього року. Розсекреченими, за підрахунками істориків, будуть агентурні картки близько 4-ох тисяч латвійців.

Але багато тих, хто співпрацював зі спецслужбами в радянські часи, вирішили не чекати, поки про це стане відомо всім, і самі зізналися, що були завербовані.

Серед них – Яніс Рокпелніс, відомий латвійський поет, публіцист, перекладач.

 Яніс Рокпелніс

В кінці 70-х він працював в газеті "Література і мистецтво", і його кілька разів викликали в КГБ – писати пояснювальні записки через публічні висловлювання проти комуністів. У 80-ті роки поет уже повноцінно співпрацював з КГБ під агентурним псевдонімом "Мікеліс".

"Моїм обов'язком було подавати аналітичний огляд, усний опис настрою творчої інтелігенції", - розповідає він. Зустрічі з куратором у "Мікеліса" відбувалися раз в два місяці в колишній будівлі КГБ в центрі Риги, яку називають "Кутовий будинок". Зараз в ньому знаходиться Музей окупації. Рокпелніс каже, що до сих пір не може згадувати ці темні коридори без тремтіння.

 "Кутовий будинок". Зараз в ньому знаходиться Музей окупації

"Я подумав, що як Штірліц в "17-ти миттєвостях весни" проникну в цю страшну, жахливу пащу тигра, яку я ненавидів і боявся", - згадує він.

Рокпелніс називає себе "антирадянщиком" і каже, що погодився на співпрацю з КГБ з професійного інтересу: хотів вивчити методи роботи чекістів, щоб потім написати викривальну книгу. Але зараз рішення співпрацювати з КГБ він називає найбільшою помилкою в житті.

Історик Карліс Кангеріс, який вивчає архіви КДБ, каже, що в картотеці органів є чимало гучних імен. У тому числі – і його. Але він був не агентом: це про нього збирали дані і доносили в "Кутовий будинок".

"Зазначено, що про мене повідомляли деякі Вієстурс, Оскарс і Карліс. Я не знаю, хто ці люди. Але хотів би дізнатися", - зізнається він.

Те, що його ім'я потрапило в поле зору КГБ, історика не здивувало: в радянські роки він жив і працював у Швеції і приїжджав до Латвії, щоб налагодити контакт з місцевими університетами. Агенти КГБ зі свого боку намагалися налагоджувати контакт з ним і збирали про нього інформацію.

 Одна із карток з латвійського архіву КГБ

"Працює в Стокгольмському університеті, займається науковою роботою зі славістики латиської мови. Має багато зв'язків в республіці, проте активної антирадянської діяльності не проводить", - написано в його картці.

Сьогодні Кангеріс керує комісією істориків, які вивчають архів. Він вивчає документи лише з листопада минулого року. Проте їх, за його словами, вже вистачило на кілька наукових публікацій.

 

Кілька років тому парламент вже намагався розсекретити архіви органів держбезпеки, але – безуспішно. Тоді більшість депутатів Сейму була проти. Сьогодні ситуація змінилася.

"Треба нарешті їх відкрити і заспокоїтися. Закінчимо на цьому всі дискусії і продовжимо працювати", - каже Яніс Упеніекс, депутат Сейму від партії "Єдність".

Однак противників люстрації теж вистачає. Колишній співробітник Бюро по захисту Конституції Арнольдс Бабріс, у якого був доступ до архіву, впевнений: публікувати ці документи не можна.

"По-перше, картотека неповна. По-друге, немає особових справ агентів, тому не можна точно сказати, що саме робила особа, яка знаходиться в цій картотеці", - наполягає він.

За його словами, внести ім'я в картотеку могли, наприклад, якщо людина виїжджала за кордон. Інші погоджувалися на співпрацю тільки щоб не втратити роботу, або піднятися по кар'єрній драбині.

"Там є картки людей, які взагалі навіть не співпрацювали з органами. Тому під пресинг можуть потрапити невинні люди, або люди, які навіть будучи агентами, нічого поганого не зробили проти Латвії", - побоюється Бабріс.

Читайте також:

"Голова радміну Латвії та прем'єр-міністр Литви були агентами КДБ"

Від газет до телесеріалів: 30 років еволюції політичної агітації в Україні

Протягом 30 років незалежності України політична агітація у нашій країні пройшла шлях від звичайних газет та інформаційних бюлетенів до телевізійних серіалів. З одного боку, постійних змін зазнавала форма агітації, з іншого — деякі елементи, як-от меседжі, у ній залишалися незмінними. Окрім того, з'явився окремий вид "агітації"—"гречкосійство", тобто підкуп виборців різними матеріальними й нематеріальними благами.

За два кроки до війни: Гляйвіцька провокація

31 серпня 1939 року. Невеличке сілезьке містечко Гляйвіц, Німеччина. Вечір. В одному з номерів готелю в центрі міста на застеленому ліжку лежить з закритими очима чоловік. Він вдягнутий і взутий. О 16-00 тишу номера прорізує вимогливий дзвінок телефону, який стоїть на столику біля ліжка. Не відкриваючи очей чоловік простягає руку, знімає трубку і підносить її до вуха. З трубки лунає добре знайомий йому голос: «Терміново передзвоніть!».

«Тройка» чи «Сєвєр»? – депортаційна операція початку квітня 1951 року

70 років тому на території України відбулася остання депортаційна операція, під час якої переважно зі Західної України було виселено 2 487 сімей куркулів, свідків Єгови та колишніх вояків армії Андерса

Черчилль-політик і Орвелл-письменник: дивовижні схожості двох культових особистостей

Мало хто знає, що здавалося б, нічим не пов’язані між собою Вінстон Черчилль та Джордж Орвелл мали насправді багато чого спільного. Обоє випередили свій час, обоє виступали борцями за свободу та демократію, а їхні ідеї, сформовані майже століття тому, залишаються гостро актуальними і дотепер.
Книжка «Черчилль і Орвелл. Битва за свободу», написана журналістом та воєнним кореспондентом Томасом Ріксом, вийшла друком у крафтовому видавництві «Лабораторія». Це порівняльна біографія двох видатних історичних постатей, які ніколи не зустрічались, однак захоплювались один одним на відстані.