У Латвії розсекретять архіви КГБ з даними про інформаторів

У травні в Латвії опублікують документи КГБ з даними про людей, які співпрацювали з радянською держбезпекою, а можливо і самі були агентами.

Про це повідомляє сайт "Настоящее время".

У Латвії публічно доступними архіви КГБ повинні стати вже з кінця травня цього року. Розсекреченими, за підрахунками істориків, будуть агентурні картки близько 4-ох тисяч латвійців.

Але багато тих, хто співпрацював зі спецслужбами в радянські часи, вирішили не чекати, поки про це стане відомо всім, і самі зізналися, що були завербовані.

Серед них – Яніс Рокпелніс, відомий латвійський поет, публіцист, перекладач.

 Яніс Рокпелніс

В кінці 70-х він працював в газеті "Література і мистецтво", і його кілька разів викликали в КГБ – писати пояснювальні записки через публічні висловлювання проти комуністів. У 80-ті роки поет уже повноцінно співпрацював з КГБ під агентурним псевдонімом "Мікеліс".

"Моїм обов'язком було подавати аналітичний огляд, усний опис настрою творчої інтелігенції", - розповідає він. Зустрічі з куратором у "Мікеліса" відбувалися раз в два місяці в колишній будівлі КГБ в центрі Риги, яку називають "Кутовий будинок". Зараз в ньому знаходиться Музей окупації. Рокпелніс каже, що до сих пір не може згадувати ці темні коридори без тремтіння.

 "Кутовий будинок". Зараз в ньому знаходиться Музей окупації

"Я подумав, що як Штірліц в "17-ти миттєвостях весни" проникну в цю страшну, жахливу пащу тигра, яку я ненавидів і боявся", - згадує він.

Рокпелніс називає себе "антирадянщиком" і каже, що погодився на співпрацю з КГБ з професійного інтересу: хотів вивчити методи роботи чекістів, щоб потім написати викривальну книгу. Але зараз рішення співпрацювати з КГБ він називає найбільшою помилкою в житті.

Історик Карліс Кангеріс, який вивчає архіви КДБ, каже, що в картотеці органів є чимало гучних імен. У тому числі – і його. Але він був не агентом: це про нього збирали дані і доносили в "Кутовий будинок".

"Зазначено, що про мене повідомляли деякі Вієстурс, Оскарс і Карліс. Я не знаю, хто ці люди. Але хотів би дізнатися", - зізнається він.

Те, що його ім'я потрапило в поле зору КГБ, історика не здивувало: в радянські роки він жив і працював у Швеції і приїжджав до Латвії, щоб налагодити контакт з місцевими університетами. Агенти КГБ зі свого боку намагалися налагоджувати контакт з ним і збирали про нього інформацію.

 Одна із карток з латвійського архіву КГБ

"Працює в Стокгольмському університеті, займається науковою роботою зі славістики латиської мови. Має багато зв'язків в республіці, проте активної антирадянської діяльності не проводить", - написано в його картці.

Сьогодні Кангеріс керує комісією істориків, які вивчають архів. Він вивчає документи лише з листопада минулого року. Проте їх, за його словами, вже вистачило на кілька наукових публікацій.

 

Кілька років тому парламент вже намагався розсекретити архіви органів держбезпеки, але – безуспішно. Тоді більшість депутатів Сейму була проти. Сьогодні ситуація змінилася.

"Треба нарешті їх відкрити і заспокоїтися. Закінчимо на цьому всі дискусії і продовжимо працювати", - каже Яніс Упеніекс, депутат Сейму від партії "Єдність".

Однак противників люстрації теж вистачає. Колишній співробітник Бюро по захисту Конституції Арнольдс Бабріс, у якого був доступ до архіву, впевнений: публікувати ці документи не можна.

"По-перше, картотека неповна. По-друге, немає особових справ агентів, тому не можна точно сказати, що саме робила особа, яка знаходиться в цій картотеці", - наполягає він.

За його словами, внести ім'я в картотеку могли, наприклад, якщо людина виїжджала за кордон. Інші погоджувалися на співпрацю тільки щоб не втратити роботу, або піднятися по кар'єрній драбині.

"Там є картки людей, які взагалі навіть не співпрацювали з органами. Тому під пресинг можуть потрапити невинні люди, або люди, які навіть будучи агентами, нічого поганого не зробили проти Латвії", - побоюється Бабріс.

Читайте також:

"Голова радміну Латвії та прем'єр-міністр Литви були агентами КДБ"

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.

Чеський Нобель: Ярослав Сейферт

Телеведучий державного телебачення Чехословаччини, сидячи на невиразному блакитному тлі в студії, так само невиразно вичавив з себе повідомлення: «Сьогодні в Стокгольмі вручили Нобелівську премію з літератури також народному митцеві Ярославові Сейферту». Надворі був 1984 рік, і реверанс Нобелівського комітету в бік письменника соціалістичної Чехословаччини був для пізньо-тоталітарного режиму радше проблемою, ніж визнанням