У Ніжині С14 "модернізувала" пам'ятник радянським міліціонерам і продзагонівцям. ФОТО

27 квітня активісти ультраправої організації С14 прикріпили новий напис до пам’ятника загиблим у бою з махновцями радянським міліціонерам у м. Ніжині Чернігівської області.

Про це повідомляє чернігівський сайт "0462".

Старий напис проголошував: "Хай не згасне слава героїв-міліціонерів, які ціною свого життя захистили м. Ніжин у бою під Дорогинкою 29 квітня 1921 року".

 

Націоналісти прикріпили нову таблицю з написом:

"На цьому місці знаходяться останки червоних карателів з числа ніжинської повітової міліції та російських більшовиків, які 29 квітня 1921 року намагалися придушити бунт голодних селян.

Чекісти, одурманені комуністичною пропагандою, обурені та зраджені власним командиром Наумом Точеним, який ганебно втік перед боєм, були вщент розбиті махновським загоном Феодосія Щуся під Дорогинкою.

З 1921 по 1936 роки на цьому місці ховали всіх червоних комісарів, які загинули від рук селян під час продрозверстки, проводячи злочинну "Політику червоного терору". Наслідком роботи карального апарату комуністів у Ніжинському повіті стало вбивство та репресії понад 50 людей".

 

Ідеться про засідку 150 ніжинських міліціонерів і росіян-червоноармійців з продовольчої роти у с. Дорогинка з метою не допустити прориву махновців і їх з’єднання із загоном отамана Галаки. Про неї писала "Історична правда":

"29 квітня о четвертій годині ранку ніжинський загін підійшов до Дорогинки, але там на них чекав "сюрприз": напередодні вночі махновці зайняли село, порубали міліціонерів, комнезамівців і членів сільради.

Помітивши більшовицький загін, повстанці зосередились на краю села у кінному строю, заховавшись у перелісках та ярах, таким чином влаштувавши засідку, чекали моменту для атаки.

Напад махновців виявився для більшовиків несподіванкою, оскільки вони навіть не вислали розвідки. Спочатку повстанці відкрили вогонь, а потім стрімким галопом кинулися в атаку. У лавах противника почалася паніка, але шквальним вогнем їм вдалося відбити перший наступ.

Більшовики вирішили зайняти кругову оборону і використати кулемети, але махновська кіннота вдарила з флангів, оточила ніжинський загін і розбила його вщент. З усього загону дивом вижили лише два бійці. Тіла загиблих були поховані у братській могилі в Гоголівському парку м.Ніжина". 

 

За часів Януковича, біля пам’ятника чернігівське управління МВС офіційно вшановувало радянських міліціонерів і бійців продзагону.

У заяві С14 з цього приводу говориться:

"Ховали чекістів і комісарів, які розкуркулювали українців, організовували червоний терор та голодомори. Щонайменше 50 тисяч ніжинців були страчені червоними комісарами. Донині пам'ятник тим, хто насильно насаджував владу серпа і молота і допомагав в окупації України, стоїть в центрі міста. Стоїть з хибною і викривленою назвою "герої-міліціонери, які загинули при виконанні обов'язків… це все-одно, що назвати героями гіві, моторолу, захарченка...".

 

Крім того, націоналісти запевнили, що домагатимуться, щоб ніжинська влада виконала декомунізацій ний закон і демонтувала пам’ятник. Останки комуністів пропонують перепоховати на місцевому кладовищі.

Стару дошку вони зняли й передали місцевим урядовцям.

Як повідомлялося, Український інститут національної пам’яті звернувся до "Укрзалізниці" з вимогою демонтувати два радянських герби на фасаді чернігівського вокзалу.

За ліквідацію Коновальця – трикімнатна квартира і 1000 рублів на меблі

В архівних фондах розвідки знайдено матеріали, які проливають світло на деякі подробиці широкомасштабної операції з ліквідації голови Проводу ОУН Євгена Коновальця, яку 23 травня 1938 року здійснив Павло Судоплатов за прямою вказівкою Йосипа Сталіна. Нові свідчення злочину більшовицького режиму проти українського визвольного руху ґрунтуються на письмових доповідях одного з головних фігурантів справи Василя Хомяка – особливо цінного агента ГПУ/НКВД УСРР, який діяв під псевдонімами "Лебедь" та "82" і якому вдалося впровадити убивцю у близьке оточення лідера українських націоналістів під виглядом свого родича.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.