У Ніжині С14 "модернізувала" пам'ятник радянським міліціонерам і продзагонівцям. ФОТО

27 квітня активісти ультраправої організації С14 прикріпили новий напис до пам’ятника загиблим у бою з махновцями радянським міліціонерам у м. Ніжині Чернігівської області.

Про це повідомляє чернігівський сайт "0462".

Старий напис проголошував: "Хай не згасне слава героїв-міліціонерів, які ціною свого життя захистили м. Ніжин у бою під Дорогинкою 29 квітня 1921 року".

 

Націоналісти прикріпили нову таблицю з написом:

"На цьому місці знаходяться останки червоних карателів з числа ніжинської повітової міліції та російських більшовиків, які 29 квітня 1921 року намагалися придушити бунт голодних селян.

Чекісти, одурманені комуністичною пропагандою, обурені та зраджені власним командиром Наумом Точеним, який ганебно втік перед боєм, були вщент розбиті махновським загоном Феодосія Щуся під Дорогинкою.

З 1921 по 1936 роки на цьому місці ховали всіх червоних комісарів, які загинули від рук селян під час продрозверстки, проводячи злочинну "Політику червоного терору". Наслідком роботи карального апарату комуністів у Ніжинському повіті стало вбивство та репресії понад 50 людей".

 

Ідеться про засідку 150 ніжинських міліціонерів і росіян-червоноармійців з продовольчої роти у с. Дорогинка з метою не допустити прориву махновців і їх з’єднання із загоном отамана Галаки. Про неї писала "Історична правда":

"29 квітня о четвертій годині ранку ніжинський загін підійшов до Дорогинки, але там на них чекав "сюрприз": напередодні вночі махновці зайняли село, порубали міліціонерів, комнезамівців і членів сільради.

Помітивши більшовицький загін, повстанці зосередились на краю села у кінному строю, заховавшись у перелісках та ярах, таким чином влаштувавши засідку, чекали моменту для атаки.

Напад махновців виявився для більшовиків несподіванкою, оскільки вони навіть не вислали розвідки. Спочатку повстанці відкрили вогонь, а потім стрімким галопом кинулися в атаку. У лавах противника почалася паніка, але шквальним вогнем їм вдалося відбити перший наступ.

Більшовики вирішили зайняти кругову оборону і використати кулемети, але махновська кіннота вдарила з флангів, оточила ніжинський загін і розбила його вщент. З усього загону дивом вижили лише два бійці. Тіла загиблих були поховані у братській могилі в Гоголівському парку м.Ніжина". 

 

За часів Януковича, біля пам’ятника чернігівське управління МВС офіційно вшановувало радянських міліціонерів і бійців продзагону.

У заяві С14 з цього приводу говориться:

"Ховали чекістів і комісарів, які розкуркулювали українців, організовували червоний терор та голодомори. Щонайменше 50 тисяч ніжинців були страчені червоними комісарами. Донині пам'ятник тим, хто насильно насаджував владу серпа і молота і допомагав в окупації України, стоїть в центрі міста. Стоїть з хибною і викривленою назвою "герої-міліціонери, які загинули при виконанні обов'язків… це все-одно, що назвати героями гіві, моторолу, захарченка...".

 

Крім того, націоналісти запевнили, що домагатимуться, щоб ніжинська влада виконала декомунізацій ний закон і демонтувала пам’ятник. Останки комуністів пропонують перепоховати на місцевому кладовищі.

Стару дошку вони зняли й передали місцевим урядовцям.

Як повідомлялося, Український інститут національної пам’яті звернувся до "Укрзалізниці" з вимогою демонтувати два радянських герби на фасаді чернігівського вокзалу.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.