АНОНС: Дискусія «Рецидиви несвободи. Зміни російської політики пам’яті»

У Києві поговорять про російську політику пам’яті та доступ до архівів КҐБ, які зберігаються у Росії.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

 

Якою є офіційна політика держави щодо архівів КГБ? Як змінювалась позиції країни у комеморативній сфері після розпаду СРСР? Яке значення несуть пам’ятники Леніну, які досі стоять у Росії?

Які повідомлення транслює російська політика пам’яті та як вони впливають на геополітичний стан в регіоні? Чи мають шанси пострадянські суспільства відійти від "радянськості" всередині себе та що для цього потрібно?

Про це та багато іншого поговорять учасники дискусії:

Нікіта Петров — PhD, представник Міжнародного історико-просвітницького, правозахисного і благодійного товариства "Меморіал".

Володимир В’ятрович — PhD, голова Українського інституту національної пам’яті.

Модеруватиме Олег Турій — PhD, директор Інституту історії Церкви Українського католицького університету

Дискусія "Рецидиви несвободи" — це третя зустріч, яку Центр Досліджень Визвольного Руху проводить спільно з Київським центром УКУ у рамках програми з посттоталітарних студій.

Раніше було проведено дві зустрічі, які стосувались змін польської політики пам’яті за участі українських і польських журналістів та публічних інтелектуалів.

Час: 12 червня, вівторок, 19.00

Місце: Київський центр УКУ, вул. Мазепи, 10а

Вхід вільний

Заборонений Улас Самчук

Під час президенства Віктора Януковича твори Уласа Самчука виключили з обов'язкової шкільної програми, а у 2021-му за позовом Андрія Портнова Окружний адміністративний суд Києва заборонив проводити офіційні пам'ятні заходи на честь письменника. Витоки таких дій антиукраїнських сил криються ще в рішеннях кдб срср і минулих вказівках із москви. Тоді здійснювалася спецоперація з перешкоджання висуненню письменника на Нобелівську премію.

Персональні повідомлення про відзначення повстанців нагородами УПА

В УПА та збройному підпіллі ОУН, що підпорядковувалися УГВР упродовж 40-х – 50-х рр. ХХ століття діяла цілісна система нагород. Персональні повідомлення про відзначення повстанців під час активної збройної боротьби зазвичай були усними, про що знаходимо інформації як у спогадах, так і в архівних кримінальних справах колишніх вояків. Проте, до нашого часу також дійшли документи, які підтверджують існування друковано-письмових персональних повідомлень про відзначення.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.