УІНП презентує соціальний ролик про Старицьку-Черняхівсьу. ВІДЕО

До 150-річчя з Дня народження української письменниці і громадської діячки Людмили Старицької-Черняхівської, Український інститут національної пам’яті презентує відеоролик "Люди епохи: Людмила Старицька-Черняхівська".

Обрана 1917-го року на Всеукраїнському національному конгресі членом Української Центральної Ради, одна із засновниць Комітету Українського національного театру, письменниця під час Української революції 1917-1921 років працювала в урядах Української Держави часів Скоропадського та УНР доби Директорії.

"Державним моїм ідеалом була самостійна Україна… Із 8 років, з моменту першого пробудження свідомості, в мене буяли… любов до своєї нації, оганьбленої й пригнобленої, і ненависть до тиранів… — говорила Старицька-Черняхівська 1930-го під час допитів у справі "Спілки визволення України" (СВУ). — Я не погоджуюся з правом диктатури пролетаріату, панування одного класу, обстоюю право кожного висловлювати свої думки і не визнаю боротьби з релігією примусовими методами. Я певна, що нинішній стан перехідний, і всі принципи, що я зазначала, стануть у нашій країні підвалиною життя".

Людмила була донькою відомого драматурга, корифея українського театру Михайла Старицького та Софії Лисенко (сестри композитора Миколи Лисенка). Народилася 29 серпня 1868 року в Києві. Подругою Людмили була Лариса Косач (Леся Українка). Перші твори в альманасі "Перший вінок" вони надрукували разом.

Після окупації України більшовиками, у 1920-тих роках працювала у Всеукраїнській академії наук.

Старицьку-Черняхівську та її чоловіка Олександра Черняхівського заарештували на початку 1930-го за сфальсифікованими звинуваченнями у антирадянській діяльності та причетності до вигаданої СВУ.

 Людмила Старицька-Черняхівська. 1940-і рр. Фото: historians.in.ua

Суд виніс вирок подружжю Черняхівських по 5 років таборів та по 3 позбавлення прав за ідентичними звинуваченнями.

Щодо Людмили Старицької-Черняхівської за те, що була "членом центру СВУ і провадила керівну організаційну діяльність та здійснювала зв’язок з представниками капіталістичних держав". Невдовзі вирок змінили на умовний, з проживанням у Сталіно (Донецьк).

14 вересня 1941 року офіцер держбезпеки пред’явив пані Людмилі звинувачення в тому, що вона, будучи "активною українською націоналісткою, протягом ряду років провадила антирадянську націоналістичну діяльність".

Це були не перші, сфальшовані радянськими спецслужбами звинувачення 73-річної письменниці, мемуаристки та перекладачки. В очікуванні суду Людмила Старицька-Черняхівська пройшла через принизливі допити та жахливі умови утримання.  

Заарештованих, серед них і Людмилу Михайлівну, терміново вивозять у так званому "телячому вагоні" на відстань 2500 кілометрів, у Казахстан.

73-річна письменниця не витримує знущань, принижень, холоду й голоду — дорогою вона помирає.

У відеоролику використана інформація, надана Галузевим архівом Служби безпеки України та Музеєм видатних діячів української культури.

Виробництво: Диваки продакшн. Переглянути відеоролик можна тут. Завантажити тут.           

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Українське державотворення літа 1941-го. Міфи та факти

Сам факт відновлення української влади після тривалої окупації мав суттєвий вплив на свідомість населення. Історик та дисидент, уродженець Волині Валентин Мороз згадував: "Перша половина мого життя була сформована двома прапорами під час проголошення української самостійності в 1941 році. Ці два українські прапори в рідному селі збереглися на ціле життя, давали вогонь витерпіти і перемогти".

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.