Спецпроект

У Польщі з'явиться ще один пам’ятник "жертвам українських націоналістів". ФОТО

Дах спаленого будинку, а побіч придорожня капличка – так виглядатиме пам’ятник "жертвам українських націоналістів у роки 1939-1947" у м. Щецині.

Монумент за проектом Катажини Радецької щойно почали споруджувати на Центральному цвинтарі міста, повідомляє Польське радіо.

Пам'ятник будують рамках співробітництва Інституту національної пам'яті Польщі та Асоціації "Східні креси — спадщина і пам’ять".

 7 серпня почалися будівельні роботи. Ліворуч візуалізація майбутнього пам’ятника. Фото: PAP/Marcin Bielecki

"Нині проблема в тому, щоб ми, поляки, могли на території України гідно поховати жертв волинського злочину. Співробітникам Інституту національної пам’яті унеможливлюють проводити ексгумації в місцях, де у братських могилах спочивають ці жертви. Тому пам’ятник має також стати символічною могилою", — заявив представник Інституту нацпам’яті в Щецині Павел Скубіш.

Представник Асоціації Єжи Мужило наголсив, що поява пам'ятника особливо важлива для нащадків кресов'ян і свідків трагічних подій на Волині.

Волинська трагедія — обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені Українською повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

За оцінками професора Івана Патриляка, на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими (з яких близько 4 тисяч припадало на Холмщину, Грубешівщину і Підляшшя й до 20 тисяч біженцями. поляки — 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Читайте також:

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".