Нащадки жертв Великого терору виступили проти розкопок могил у Сандармосі

Нащадки ростріляних в урочищі Сандармох виступили з відкритим листом до російських урядовців і Російського військово-історичного товариства проти розкопок на місці поховань.

Приводом до листа стали розкопки, зініційовані Російським військово-історичним товариством (рос. РВІО), з метою пошуку червоноармійців, розстріляних фінами під час Зимової війни 1939—1940 років.

Текст відкритого листа опублікував сайт Міжнародного товариства "Меморіал".

Підписанти листа стверджують, що немає документальних підстав вважати, що на території меморіального кладовища "Сандармох" є захоронення радянських полонених.

 Розкопки в урочищі Сандармох почалися 27 серпня. Фото: Сергій Маркелов

Меморіал у Сандармосі виник у 1997 році, коли експедиція товариства "Меморіал" за сприяння карельської влади знайшла 236 розстрільні ями таємного могильника НКВД, в яких захоронена 6241 жертва розстрілів 1837—1938 років.

"Проведення розкопок РВІО загрожує порушити цілісність меморіального кладовища, потривожити спокій померлих. Сандармох це не безіменний ліс і не болото, а доглянута, відвідувана, окультурена й загальновизнана пам’ятником територія. Ні в 1997 році, ні пізніше ми не вимагали ексгумації й перезахоронення рештків наших рідних. Ми погодилися на те, щоб ця територія була цілком не займана, і вдячні тим, хто знайшов це місце, а також владі за те, що вона залишила його й зебрегла до сьогоднішнього дня в історичних межах, де всі розстрільні ями чітко позначені, збережені ландшафт, дороги й дерева", — пишуть нащадки репресованих громадян у листі.

Вони закликають не чіпати землю й надалі: "Ми проти проведення тут нових розкопок, для яких немає докементально підтвердженого і науково доведеного підґрунтя. Ми проти воскресіння міфічних версій про радянських військовополонених,нібито розстріляних фінами в Сандармосі".

Відкритий лист, адресований до Міністерства культури Російської Федерації, Уряду Республіки Карелія, Управління з охорони об’єктів культурної спадщини Республіки Карелія, адміністрацію "Медвеж’єгорського муніципального району" та Російського військово-історичного товариства і його відділення в Ленінградській області підписали понад 60 внуків, правнуків та інших родичів репресованих, які покояться в Сандармосі. Лист є відкритим для нових підписів.

З 27 серпня Ленінградське відділення Російського військово-історичне товариства, головою якого є чинний міністр культури РФ Володимир Мединський (відомий своїми конфузами у сфері історії), проводить в Сандармосі "роботи з пошуку поховань в’язнів фінських концтаборів" та "встановлення щільності поховань".

Безпосередньо роботи виконують військовики 90-го окремого спеціального пошукового батальйону. Про участь професійних археологів нічого не відомо.

Меморіальний комплекс "Сандармох" є пам’яткою культури регіонального значення, і будь-які роботи на його території повинні здійснюватися лише після проведення державної експертизи проектної документації на неї і позитивного висновку за її результатами. Досі нічого не відомо про таку експертизу чи проектну документацію робіт.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти

У перші дні 1918 року – 9 січня за старим стилем (22 січня за новим) – в умовах військової агресії проголошено незалежну республіку Україна.

Година папуги. Сумне Різдво

Комусь із бранців Козельська безіменний дух здавався недостатньо авторитетним. То врешті-решт табором пішла нова мода: викликати дух маршала Юзефа Пілсудського. Добєслава Якубовіча дух «Діда» засмутив: «Адже на питання, у кого ти мешкаєш, дух Пілсудського надав прізвище: Кєрсновські чи Кєрнойські. Мене це непокоїть, багато думав про це різне недобре».

Ян Палах: Смолоскип №1

Лібуше Палахова, продавчиня магазину в невеличкому містечку Вшетати, після робочого дня прийшла додому й увімкнула радіоприймач. Був звичайний будній день, 16 січня 1969 року. По радіо передали дивну звістку: у Празі «студент філософського факультету Я. П. вчинив самоспалення». «Який жах…» подумала пані Лібуше але не надала цьому повідомленню надмірної уваги. Ранковим потягом вона мала їхати до Праги на зустріч з сином – Яном Палахом, щоб піти по магазинах і вибрати йому капелюха.