In memoriam. Помер дисидент і мислитель Юрій Бадзьо

1 вересня помер Юрій Бадзьо — український дисидент, літературознавець, ідеолог національно-визвольного руху, автор політичного трактату "Право жити" — фундаментального дослідження про нерівноправне становище українського народу в складі СРСР.

Про це "Історичній правді" стало відомо від колишнього політв’язня радянських концтаборів, а нині історика дисидентського руху Василя Овсієнка.

Юрій Васильович Бадзьо народився 25 квітня 1936 року в с. Копинівці Мукачівського району Закарпатської області в багатодітній селянській родині.

Після того, як закінчив філологічний факультет Ужгородського університету (1958), Бадзьо три роки пропрацював учителем і директором школи в закарпатських селах.

 

З кінця 1961 — аспірант, потім співробітник Інституту літератури АН УРСР. З перших місяців перебування в Києві Бадзьо вів активну наукову і громадську діяльність.

Він опублікував низку масштабних літературознавчих статей, які дістали відгук у пресі; у 1961—64 роках входив до Ради Клубу творчої молоді — першої в Україні неформальної організації національно-патріотичного напрямку періоду хрущовської "відлиги".

Бадзьо взяв участь у публічному протесті проти арештів української інтелігенції під час прем’єри фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" у київському кінотеатрі "Україна" 4 вересня 1965 року.

За це та за відмову зректися своєї позиції Бадзя виключили з КПРС, звільнили з Інституту літератури, поступово позбавили можливості працювати не лише за фахом, але й в інтелектуальній сфері взагалі, адміністративно переслідували. Останні п’ять років перед арештом науковець працював вантажником у хлібній крамниці.

У 1971 Бадзьо звернувся з листом до VI з’їзду Спілки письменників України, в якому поставив питання про нерівноправне становище української культури в умовах національно-політичної несвободи.

1977 року невідомі (імовірно, КГБ) викрали трактат Бадзя "Право жити"(1400 сторінок машинопису), який мислитель писав 5 років у відповідь на нову хвилю політичних арештів. Бадзьо почав відновлювати текст, але в лютому 1979-го під час обшуку кагебісти вилучили 450 сторінок другого незакінченого варіанту "Права жити".

23 квітня 1979 року Юрія Бадзя заарештував КГБ. За час між обшуком і арештом він устиг написати "Відкритого листа Президії Верховної Ради СРСР і ЦК КПРС", а також "Відкритого листа українським і російським історикам", у яких коротко виклав основні ідеї "Права жити".

Суд над Юрієм Бадзьом відбувався 19—21 грудня 1979 року. Йому інкримінували написання трактату "Права жити", зберігання і розповсюдження виданої у Львові в 1937 "Програми асиміляції українців і білорусів у Польщі", машинопис Миколи Руденка "Економічні монологи", виступи на партзборах у 1965 році з протестами проти репресій.

Винним себе у вчиненні злочину Бадзьо не визнав і був засуджений Київським міським судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на максимальний термін — 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. 21 березня 1980 року прибув етапом у табір ЖХ-385/3-5, сел. Барашево в Мордовії.

За колючим дротом Бадзьо брав участь у політичному страйку під час Московської олімпіади, тримав голодівки протесту, писав заяви до вищих державних інстанцій з критикою влади. У липні 1980 році на Заході опублікували протест Бадзя проти введення радянських військ в Афганістан.

За час ув’язнення дружину Юрія Бадзя Світлану Кириченко (у 1960-х роках співробітницю академічних інститутів літератури і філософії) 11 разів звільняли з роботи, навіть з посад поштарки і прибиральниці. У 1983 році на комсомольських зборах виключили з комсомолу сина Сергія, улаштувавши над ним ганебне судилище, де вимагали зректися батьків.

 

Дружина була разом із чоловіком на засланні в сел. Хандига в Якутії, де Бадзьо карався з 1986 року. Прохання про помилування Бадзьо подати відмовився, проте в грудні 1988 році його звільнили з ініціативи влади.

До Києва подружжя Бадзів повернулося в січні 1989 року, і Юрій Васильович одразу поринув у громадсько-політичне життя. Наступного року написав "Маніфест Демократичної партії України" (травень) і був обраний головою партії на її Установчому з’їзді (грудень). Проте на 2-му з’їзді ДемПУ зрікся посади, щоб повернутися до наукової діяльності.

З 1 червня 1993 року Юрій Бадзьо працював в Інституті філософії НАН України, 1996 року вступив у Національну спілку письменників України. Активно виступав у ЗМІ з аналітичними статтями на політичні теми.

Рукопис "Право жити", який авторові повернули після проголошення незалежності України, вийшов монографією в 1996 році. За цю книгу Бадзю присудили премію Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів.

Нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ (2006) і ІІ (2009) ступенів.

Нагадаємо, 18 червня 2018 року помер Іван Драч, 7 липня — Левко Лук'яненко.

«Для ліквідації Андрія Мельника направити до Берліна спецгрупу «Вулкан»

Після убивства у травні 1938 року Павлом Судоплатовим Євгена Коновальця органи НКВД СРСР одразу взялися за Андрія Мельника, який став на чолі Організації Українських Націоналістів. Невдовзі, наприкінці 1944 року, скориставшись тим, що тривала війна і бойові дії перейшли на територію Німеччини, зробили спробу ліквідувати його у Берліні

Антон Омельченко – малорос, росіянин, українець?

Постать Антона Лукича Омельченко потребує більш грунтовного дослідження чинників, що привели українця з селища Батьки Зіньківського повіту на Полтавщині до Антарктичної експедиції фінансованої Географічним Товариством Великої Британії, під керівництвом капітана Роберта Фалколна Скота

«Стежками предків»: українська Сяніччина

Цьогоріч у червні відбулася друга в своєму роді пошукова експедиція «Стежками предків», основна мета якої — фіксація культурної спадщини українців, які до середини ХХ століття жили на теренах сучасної південно-східної Польщі. Львів'яни, учасники експедиції, відвідали Сяніцький повіт, де за 7 днів зробили фото- та відеофіксацію близько 100 існуючих та неіснуючих сіл, щоб згодом сформувати популярний путівник для туристів та краєзнавців.

Чи здійснювала ОУН замах на Йозефа Геббельса?

У 2006 році в Україні вийшов доволі непогано зроблений десятисерійний документальний серіал Ігоря Кобріна «Собор на крові» про історію українського націоналістичного руху 1920-1940-х років. З нього можна отримати чимало цікавої інформації. Але навряд чи щось може зрівнятися за цікавістю з сенсаційною знахідкою творців серіалу: у червні 1934 році, здійснюючи вдалий атентат на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, Організація українських націоналістів насправді мала на меті вбити... Йозефа Геббельса, який саме перебував 13-15 червня у Польщі з візитом!