In memoriam. Помер шістдесятник Іван Драч

На 82-му році життя після важкої хвороби помер видатний український поет-шістдесятник, державний і громадський діяч Герой України Іван Драч.

Про це повідомив УКРІНФОРМ  із посиланням на голову Спілки письменників України Михайла Сидоржевського. 

"Дуже сумна новина. Як мені щойно повідомив Сергій Тримбач, сьогодні вранці помер Іван Драч," – написав Сидоржевський у "Фейсбуці".

Згідно зі заповітом Драча, його мають поховати в рідному селі поруч з могилою сина Максима.

Іван Драч. Фото: Енциклопедія історії України

Іван Драч народився 17 жовтня 1936 року в с. Теліженці Тетіївського району Київської області. У 1959–1963 роках навчався на філологічному факультеті КДУ ім. Т. Шевченка.

Під час навчання брав участь у літературних вечорах, у своїх поемах критикував комуністичну ідеологію. Творчий дебют – поема "Ніж у сонці" (1962). Через політичні мотиви Драча відрахували з університету й перестали друкувати. Друкувався натомість в україномовних виданнях Польщі й Чехословаччини.

Протягом 1963–1964 років навчався на Вищих сценарних курсах Держкіно СРСР.  Відтак працював на кіностудії ім. О. Довженка, в редакції "Літературної України", обирався секретарем Спілки письменників України.

У 1964 році на засіданні парткому СПУ зазнав критики за "антипартійні погляди щодо шляхів розвитку України і української культури".

У листопаді 1964 року Іван Драч підписав колективну заяву з вимогою пояснення причин арештів української інтелігенції (серед підписантів – Ліна Костенко, Сергій Параджанов, Платон Майборода). Брав участь в акціях на підтримку дисидентів Михайла Осадчого, Мирослави Зваричевської, братів Богдана і Михайла Горинів, В'ячеслава Чорновола (1965–1967).

Автор поетичних збірок: "Соняшник" (1963), "Протуберанці серця" (1965), "Балади буднів" (1967), "До джерел" (1972),  "Корінь і крона" (1974), "Сонце і слово" (1979), "Американський зошит" (1980), "Шабля і хустина" (1981), "Теліжинці" (1985), "Лист до калини" (1990, 1994), "Вогонь із попелу" (1995), "Крила" (2001), "Анатомія блискавки" (2002). 

Написав сценарії до фільмів "Криниця для спраглих", "Пропала грамота", "Дід лівого крайнього", "Вінчання зі смертю" та ін.

Твори Драча перекладалися на російську, білоруську, азербайджанську, латиську, молдовську, польську, чеську, німецьку та ін. мови.

 

У 1989 році Драч став одним із засновників Народного руху України, був його першим головою (1989–1992) і членом Центрального проводу (1989–1992). У 1990 році вийшов із КПРС, до якої належав від 1959 року.

Після здобуття незалежності України обирався дептутатом Верховної Ради України (І-ІV скликань). Відстоював без'ядерний статус України, активний учасник конституційного процесу (1996). У 2005 році залишив НРУ і перейшов до Української народної партії. 

Від 1999 року Іван Драч був членом Комітету національних премій України ім. Т. Шевченка, у 2000–2002 роках – головою Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України.

 Голова організаційного комітету з'їзду Володимир Яворівський (ліворуч) та перший голова Руху Іван Драч на установчих зборах Народного руху України в Києві 8 вересня 1989 року. Фото: Главком

Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1976), Державної премії СРСР (1983). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V (1996), IV (2001) і ІІІ ступенів (2011). 

2006 року президент України Віктор Ющенко надав Івану Драчеві звання "Герой України".

Як повідомлялося, 6 червня померла  відома українська режисер Кіра Муратова.

Читайте також:

Чи писали Драч, Павличко та Яворівський донос у КГБ на Стуса та Чорновола?

Від газет до телесеріалів: 30 років еволюції політичної агітації в Україні

Протягом 30 років незалежності України політична агітація у нашій країні пройшла шлях від звичайних газет та інформаційних бюлетенів до телевізійних серіалів. З одного боку, постійних змін зазнавала форма агітації, з іншого — деякі елементи, як-от меседжі, у ній залишалися незмінними. Окрім того, з'явився окремий вид "агітації"—"гречкосійство", тобто підкуп виборців різними матеріальними й нематеріальними благами.

За два кроки до війни: Гляйвіцька провокація

31 серпня 1939 року. Невеличке сілезьке містечко Гляйвіц, Німеччина. Вечір. В одному з номерів готелю в центрі міста на застеленому ліжку лежить з закритими очима чоловік. Він вдягнутий і взутий. О 16-00 тишу номера прорізує вимогливий дзвінок телефону, який стоїть на столику біля ліжка. Не відкриваючи очей чоловік простягає руку, знімає трубку і підносить її до вуха. З трубки лунає добре знайомий йому голос: «Терміново передзвоніть!».

«Тройка» чи «Сєвєр»? – депортаційна операція початку квітня 1951 року

70 років тому на території України відбулася остання депортаційна операція, під час якої переважно зі Західної України було виселено 2 487 сімей куркулів, свідків Єгови та колишніх вояків армії Андерса

Черчилль-політик і Орвелл-письменник: дивовижні схожості двох культових особистостей

Мало хто знає, що здавалося б, нічим не пов’язані між собою Вінстон Черчилль та Джордж Орвелл мали насправді багато чого спільного. Обоє випередили свій час, обоє виступали борцями за свободу та демократію, а їхні ідеї, сформовані майже століття тому, залишаються гостро актуальними і дотепер.
Книжка «Черчилль і Орвелл. Битва за свободу», написана журналістом та воєнним кореспондентом Томасом Ріксом, вийшла друком у крафтовому видавництві «Лабораторія». Це порівняльна біографія двох видатних історичних постатей, які ніколи не зустрічались, однак захоплювались один одним на відстані.