In memoriam. Помер шістдесятник Іван Драч

На 82-му році життя після важкої хвороби помер видатний український поет-шістдесятник, державний і громадський діяч Герой України Іван Драч.

Про це повідомив УКРІНФОРМ  із посиланням на голову Спілки письменників України Михайла Сидоржевського. 

"Дуже сумна новина. Як мені щойно повідомив Сергій Тримбач, сьогодні вранці помер Іван Драч," – написав Сидоржевський у "Фейсбуці".

Згідно зі заповітом Драча, його мають поховати в рідному селі поруч з могилою сина Максима.

Іван Драч. Фото: Енциклопедія історії України

Іван Драч народився 17 жовтня 1936 року в с. Теліженці Тетіївського району Київської області. У 1959–1963 роках навчався на філологічному факультеті КДУ ім. Т. Шевченка.

Під час навчання брав участь у літературних вечорах, у своїх поемах критикував комуністичну ідеологію. Творчий дебют – поема "Ніж у сонці" (1962). Через політичні мотиви Драча відрахували з університету й перестали друкувати. Друкувався натомість в україномовних виданнях Польщі й Чехословаччини.

Протягом 1963–1964 років навчався на Вищих сценарних курсах Держкіно СРСР.  Відтак працював на кіностудії ім. О. Довженка, в редакції "Літературної України", обирався секретарем Спілки письменників України.

У 1964 році на засіданні парткому СПУ зазнав критики за "антипартійні погляди щодо шляхів розвитку України і української культури".

У листопаді 1964 року Іван Драч підписав колективну заяву з вимогою пояснення причин арештів української інтелігенції (серед підписантів – Ліна Костенко, Сергій Параджанов, Платон Майборода). Брав участь в акціях на підтримку дисидентів Михайла Осадчого, Мирослави Зваричевської, братів Богдана і Михайла Горинів, В'ячеслава Чорновола (1965–1967).

Автор поетичних збірок: "Соняшник" (1963), "Протуберанці серця" (1965), "Балади буднів" (1967), "До джерел" (1972),  "Корінь і крона" (1974), "Сонце і слово" (1979), "Американський зошит" (1980), "Шабля і хустина" (1981), "Теліжинці" (1985), "Лист до калини" (1990, 1994), "Вогонь із попелу" (1995), "Крила" (2001), "Анатомія блискавки" (2002). 

Написав сценарії до фільмів "Криниця для спраглих", "Пропала грамота", "Дід лівого крайнього", "Вінчання зі смертю" та ін.

Твори Драча перекладалися на російську, білоруську, азербайджанську, латиську, молдовську, польську, чеську, німецьку та ін. мови.

 

У 1989 році Драч став одним із засновників Народного руху України, був його першим головою (1989–1992) і членом Центрального проводу (1989–1992). У 1990 році вийшов із КПРС, до якої належав від 1959 року.

Після здобуття незалежності України обирався дептутатом Верховної Ради України (І-ІV скликань). Відстоював без'ядерний статус України, активний учасник конституційного процесу (1996). У 2005 році залишив НРУ і перейшов до Української народної партії. 

Від 1999 року Іван Драч був членом Комітету національних премій України ім. Т. Шевченка, у 2000–2002 роках – головою Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України.

 Голова організаційного комітету з'їзду Володимир Яворівський (ліворуч) та перший голова Руху Іван Драч на установчих зборах Народного руху України в Києві 8 вересня 1989 року. Фото: Главком

Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1976), Державної премії СРСР (1983). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V (1996), IV (2001) і ІІІ ступенів (2011). 

2006 року президент України Віктор Ющенко надав Івану Драчеві звання "Герой України".

Як повідомлялося, 6 червня померла  відома українська режисер Кіра Муратова.

Читайте також:

Чи писали Драч, Павличко та Яворівський донос у КГБ на Стуса та Чорновола?

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.