In memoriam. Помер видатний поет української еміграції Богдан Рубчак

23 вересня 2018 року в віці 83 роки помер видатний український поет, професор Іллінойського університету Богдан Рубчак.

Про це повідомив "Збруч" з посиланням на українського поета й перекладача Василя Махна, який проживає в Нью-Йорку.

"Помер у нью-джерзійській лікарні. Щойно розмовляв з його дружиною Мар'яною Рубчак, яка сповістила цю печальну вістку. Відійшов один із творців Нью-Йоркської групи, поет особливого мелосу в українській поезії, глибокий знавець літератури, ерудит, богемник, просто мій старший приятель, з яким протягом майже десятиліття дружив. Останні роки Богдан з дружиною мешкав у Бунтоні (Нью-Джерзі). Його дім і серце були відкриті до світу, він знав ціну словам і вмів, як чародій, їх оживляти", - сказав Махно.

Богдан Рубчак народився 6 березня 1935 року в Калуші (нині - Івано-Франківська область), де здобув початкову освіту. У 1943 році з батьками виїхав до Німеччини, де в нього помер батько. Богдан залишився в таборі переміщених осіб в Діллінгені, там продовжував свою освіту до 1948 року, а відтак виїхав з матір'ю до Америки, замешкали вони у штаті Нью-Джерсі.

 

У 1948–1952 роках Богдан Рубчак проживав у Нью-Йорку, опісля переїздить до Чикаго, де закінчує середню школу — і продовжує свої студії в університетах Нейві-Пір та Рузвельта. Вивчає мови та порівняльну історію світової літератури.

Коли Рубчакові виповнився 21 рік, вийшла його перша поетична збірка "Камінний сад", присвячена матері, яка весь час працювала, забезпечуючи йому освіту. У 1958 році Рубчака призвали до американського війська — і він два роки відслужив у Кореї. Повернувшись із війська у 1960 році, готує другу збірку поезій — "Промениста зрада".

Поновлює свої студії спершу в університеті Рузвельта, далі — в Чиказькому університеті, коли й виходить третя його збірка поезій — "Дівчина без країни" (1963).

У 1964 році Манітобський університет запрошує Рубчака на викладача славістики. Опісля він переїздить до Нью-Йорка, працює в престижному видавництві "Харпер-енд-Ров", згодом стає директором української редакції Радіо "Свобода" в Нью-Йорку. У 1967 році виходить його четверта збірка поезій "Особиста Кліо", присвячена дружині Мар'яні.

Через кілька років стає викладачем славістики в університеті Ратгерс, починає працювати над докторатом з порівняльної літератури: дисертацію "Теорія метафори" завершив і захистив у 1977 році. А в 1974 році Рубчак стає професором славістики й україністики в Іллінойському університеті.

Довгі роки Богдан Рубчак співпрацював із літературним журналом "Сучасність". Перекладав з англійської, німецької, французької. Був одним із найвидатніших поетів української діаспори. Богдан Рубчак був відомий також як авторитетний літературознавець — дослідник модерної західноєвропейської та української поезій.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…