У Києві діє виставка «Візуальні історії з історії»

«Візуальні історії з історії» – це спроба розповісти про важливі миті життя України та суспільства за допомогою артефактів зі збірки Музею Івана Гончара.

Про це йдеться на сторінці Музею.

 

Мікроісторії про окремі експонати – картини, скульптури, фотографії, які свого часу були врятовані від ідеологічного знищення чи людського забуття як самим фундатором музею – Іваном Гончаром, так і його спадкоємцями, розгорнулися у виставковому просторі Мистецької галереї.

На виставці представлено близько сотні експонатів. Відвідувачі дізнаються про вцілілого, хоча й "пораненого" під час обшуків "червоними" картини "Козака Мамая", про ікону "Святий Микита" та картину "Ангел зі свічкою", які, за розповідями старожилів Іванові Гончару, написані Тарасом Шевченком.

Вперше експонуються історичні картини художника-живописця Осипа Куриласа (1870-1951), які послугували ілюстраціями до "Історії України-Русі" Миколи Аркаса – "Переслідування православних", "Біля труни Тараса Шевченка" та ін., а також робота маляра-імпресіоніста Тита Романчука (1865-1911) "Зустріч останків Тимоша".

Також представлені зразки живопису фундатора Музею. Унікальні фото, зокрема, оригінали світлин історика, політичного діяча Михайла Грушевського, правозахисниці та громадської діячки Олени Антонів, фото з історії "Просвіти", українських січових стрільців, а також добірка світлин кубанського козацтва, віднайдених на Кубані побратимом Гончара – Ренатом Польовим, – все це та багато іншого знайде своє місце на виставці.

Місце: Музей Івана Гончара, вул. Лаврська, 19

Виставка діятиме до 30 вересня 2018 року.

Відкрито для відвідування: Вівторок – неділя, 10:00 – 17:30

Вартість вхідного квитка – 30 грн

«Чи можна вважати Голодомор геноцидом?»: транскрипт вебінару Німецько-української комісії істориків

24 вересня 2020 відбувся вебінар Німецько-української комісії істориків під назвою «Чи можна вважати Голодомор геноцидом?». Ця дискусія після її анонсування викликала широке обговорення в Україні.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».