Кропивницька область — так, Січеславська — ні. Результати голосування у Верховній Раді

Верховна Рада України підтримала перейменування Кіровоградської області на Кропивницьку, проте перейменування Дніпропетровської області на Січеславську не відбулося.

Під час пленарного засідання 20 листопада 239 народних депутатів проголосували за постанову про перейменування Кіровоградської області на Кропивницьку, повідомляє "Громадське".

Оскільки для перейменування областей потрібно внести зміни до Конституції України, постанову спрямували в Конституційний суд України.

Одночасно 231 голосом депутати ухвалили законопроект про перейменування Кіровоградського району на Кропивницький район, згідно з чинною назвою обласного центру.

Того ж дня забракло голосів для ухвалення постанови про перейменування Дніпропетровської області на Січеславську. Як передає "Громадське", "за" висловилося лише 207 нардепів із 226 потрібних.

Тепер, щоб перейменувати область, парламентарям необхіно буде внести нову постанову.

Нагадаємо, згідно із законом про засудження нацистського та комуністичного тоталітарних режимів, топоніми на честь комуністичних діячів підлягають перейменуванню.

У травні 2016 року Верховна Рада перейменувала м. Дніпропетровськ на Дніпро, а за два місяці — Кіровоград на Кропивницький. На черзі — перейменування відповідних областей. Проте процедура зміни назв областей складніша, оскільки потребує внесення змін до Конституції України.

У травні 2018 року законопроект про перейменування Кіровоградської області на Кропивницьку зареєстрували у парламенті.

У липні комітет з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Верховної Ради України підтримав пропозицію перейменувати Дніпропетровську область у Січеславську, а Кіровоградську у Кропивницьку.

Інші матеріали за темами ТОПОНІМІКА та ДЕКОМУНІЗАЦІЯ

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками