Суд ФРН: Фото музейних експонатів не підлягають публікації в Інтернеті

Фотографування музейних експонатів і публікація зроблених фото в Інтернеті неприпустима. Такі дії порушують авторські права і право на публікацію, постановила Федеральна судова палата Німеччини.

Про це повідомляє Deutsche Welle.

Якщо музей забороняє фотографування своїх експонатів, то відвідувачі не мають права фотографувати картини і публікувати зроблені знімки в Інтернеті, постановила Федеральна судова палата Німеччини у четвер, 20 грудня.

Постанова була винесена у справі співробітника сайта "Вікіпедія", який у 2007 році сфотографував картини у музеї Райса-Енгельхорна (Reiss-Engelhorn) в Мангеймі, а також відсканував фотографії в одному з музейних каталогів, а потім опублікував відзняте у "Вікіпедії".

Згідно з висновком суду, у випадку з відсканованими фотознімками з каталогу має місце порушення авторських прав, оскільки фотограф, який зробив фото для музейних публікацій, передав цьому музею права на публікацію.

Що стосується власне фотографій, то вони перебувають під захистом, оскільки фотограф, здійснюючи зйомку, приймає цілий ряд художніх рішень, що стосуються місця, відстані, кута зйомки, освітлення і кадрування.

Суд також констатував, що співробітник "Вікіпедії", роблячи власні фотографії, порушив договірно оформлену заборону на фотографування в даному музеї. Адже правила користування і піктограма у вигляді перекресленого фотоапарата є частиною договору про правила відвідування музею.

"Вікімедіа", що є підрозділом "Вікіпедії", висловила розчарування постановою суду. "Музеї повинні робити все для забезпечення максимальної доступності мистецтва і культури минулих століть", - вказав представник "Вікімедіа".

Самі по собі картини, виставлені в комплексі "Музей Райса-Енгельхорна", є суспільним надбанням, оскільки після закінчення 70 років після смерті художника, його роботи вже не охороняються авторським правом.

Як повідомлялося, картина видатного українського митця Сергія Васильківського "Етюд з будинком" повернулася з Німеччини до Харківського художнього музею.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?