АНОНС: Лекція "Військова стратегія Візантійської Імперії" в Києві

У суботу, 8-го грудня, в київському лекторії літературного клубу "Пломінь" відбудеться лекція правознавця, аспіранта кафедри міжнародного і європейського права НаУКМА, Кирила Латишева, присвячена воєнній стратегії Візантійської імперії.

Коли пав Рим і Західний світ увійшов в епоху "темних віків", на статус спадкоємиці Римської Імперії претендувала Візантія. Константинополь був одним із найбільш розвинених міст тієї епохи.

Але без вміння воювати держава Ромеїв не змогла б проіснувати так довго. У війнах з найрізноманітнішими сильними і небезпечними супротивниками, в умовах обмежених ресурсів виковувалось мистецтво воєнної стратегії. Протягом століть воно вдосконалювалось і змінювалось в залежності від воєнно-політичних обставин.

 

Загроза навали орд Аттіли змушувала візантійців освоювати способи ведення війни варварами. Реформи Юстиніана, а також воєнний геній його головного полководця Велізарія примножували міць і славу Імперії.

Вершиною воєнної думки візантійців вважається праця імператора Маврікія (539–602 рр. н.е.) "Стратегікон". У ній автор проаналізував воєнний досвід Античності, а також сформулював загальні принципи воєнного будівництва, якими впродовж наступних століть послуговувалися правителі Візантії.

Але не тільки мистецтво воювати дозволило Візантійській імперії вистояти впродовж цілого тисячоліття. Правителі Константинополя навчилися мистецтву великої стратегії – вмінню не просто вигравати війни, але досягати найбільш вигідного для себе миру всіма можливим засобами.

У Новий час для західних суспільств Візантія залишалась предметом зацікавленості вузького кола вчених-візантієзнавців. Однак дослідження воєнної історії цього періоду породили різні підходи до оцінки воєнної стратегії держави Ромеїв: розуміння відмінностей між цими підходами важливе для розбудови воєнної політики держави в будь-який момент історії.

На лекції обговорять наступні питання:
• як відбувалося становлення воєнної могутності Східної Римської імперії;
• як змінювались погляди імператорів на воєнну справу;
• які основні принципи заклав Маврікій у "Стратегікон";
• що являла собою велика стратегія Візантійської імперії, і як її оцінюють;
• в чому суть явища "візантизму". 

Субота, 8 грудня, 19.00

Місце: літературний клуб "Пломінь" у Козацькому домі (Київ, провулок Шевченка 5, ст. м. Майдан Незалежності).

Організатор: літературний клуб "Пломінь".

Вхід вільний.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.