Литовські іммігранти відкрили перший музей КГБ в США. ФОТО

На початку січня цього року в Нью-Йорку, США, відкрився перший у країні Музей шпіонажу КГБ.

Заклад, який містить 3500 експонатів на тему служб держбезпеки та розвідки СРСР, відкрили батько й донька Юліус Урбайтіс та Агне Урбайтіте, повідомляє The New York Times.

 Співкуратори музею Юліус Урбайтіс та Агне Урбайтіте. Фото: Karsten Moran / The New York Times

Музей шпіонажу КГБ виник на основі колекції, яку Юліус Урбайтіс збирав тридцять років.

Спершу він цікавився артефактами Другої світової війни. Спецслужбами він захопився, коли придбав підслуховуючий пристрій, який належав Адольфу Гітлеру.

Родина Урбайтіса походила з Литви, де вони заснували в 2014 році музей "Атомний бункер" у приміщенні справжнього старого атомного бомбосховища.

 Фасад приватного Музею КГБ на Манхеттені в Нью-Йорку. Фото: Karsten Moran / The New York Times
Робочий стіл офіцера КГБ. Настільна лампа зразка біля 1920 року (праворуч), за словами її власника, походила з дачі Йосипа Сталіна. Фото: Karsten Moran / The New York Times

Звідти деякі об’єкти попрямували до Нью-Йорка. Біля половини предметів у колекції, в якій є як оригінали, так і копії, перебувають у співвласності батька й доньки. Іншу половину куратори набули кожен окремо.

Музей не цурається демонстрації жорстоких методів КГБ. Зокрема в ньому є інтерактивні виставки, як от: модель стільця для допитів.

Експозиція починається з макету робочого місця старшого офіцера КГБ. Поруч – оригінал комутатора 1928 року. Це найстарший експонат у музеї.

 Комутатор, виготовлений у Таллінні в 1928 році. Фото: Karsten Moran / The New York Times

Багато експозицій розповідають конкретно про методи дії КГБ. Зокрема в розділах про стеження можна побачити, де агенти КГБ встановлювали камери та жучки: у перснях, годинниках, ремінних пряжках, запонках, тарілках тощо.

 

Чорний хід музею закривають оригінальні двері із в’язниці КГБ.

Самі Урбайтіте та Урбайтіс музеєм, який є приватним і неприбутковим, не володіють. Справжні власники вирішили зберегти анонімність.

Європейська орієнтація Симона Петлюри

Долаючи навалу збройних сил Російської Федерації, українське суспільство одночасно розгорнуло масштабну роботу по знищенню «русского мира» в найменуваннях міст, площ, вулиць. Та не слід забувати, що Росія не тільки нав’язувала нам свої цінності, у тому числі в топоніміці, але й деформувала національну пам’ять українського народу. Особливо багато грязюки наліплено на постать публіциста, державотворця, воєначальника, мислителя Симона Петлюри

Сюргюн. Мама думала, що нас везуть на розстріл

Уявіть себе на їх місці. У ваш дім на світанку вриваються озброєні люди, солдати. Дають 15 хвилин на збори. Відвозять на найближчу станцію. І додому ви зможете повернутися лише через 50 років.

Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza

Авіація працює по «своїм», або Мулінська катастрофа 1945 року

У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін