Африканським солдатам британської армії у Другій світовій платили менше — документ

Понад півмільйона чорношкірих солдатів з Африки, які воювали в лавах британської армії у Другій світовій війні отримували в три рази меншу платню, ніж їхні білі соратники. Це стало відомо з оприлюдненого документа.

Документ з Національного архіву Британії свідчить про систематичну дискримінацію африканських солдатів з боку уряду, який платив білим воякам (навіть тим, які жили в колоніях і служили пліч-о-пліч з африканцями в колоніальних частинах) значно більше, ніж темношкірим, ідеться в публікації The Guardian.

Документ виявили автори документального фільму "People and Power" каналу "Аль-Джазіра".

Протягом першої половини ХХ століття Британія масово призивала африканських чоловіків для захисту своїх колоній на материку й за його межами.

Під час Другої світової війни ці солдати посилювали війська Союзників, які розбили італійців на території Африканського Рогу (Сомалі), відвоювали о. Мадагаскар у пронімецького режиму Віші та билися з військами імперської Японії в нестерпних умовах Бірми (нині М’янма).

Незважаючи на їхні жертви та нелюдське поводження з ними, британський уряд відмовляв у рівному ставленні до цих африканських солдатів.

Коли солдат демобілізувався, британська корона виплачувала йому одноразову суму, відому як "воєнна подяка", відповідно до расової ієрархії, яка зберігалася в африканських колоніях.

 Ветерани Королівських африканських стрільців Великої Британії Еусебіо Мбіукі та Гершон Фунді вшановують полеглих товаришів на військовому цвинтарі під г. Кенія. Фото: Jack Losh

"Коли я звільнився, мені не дали нічого", — говорить 100-річний ветеран Еусебіо Мбіукі (Eusebio Mbiuki), який пройшов жорстокі бої в Бірмі, воюючи за Британію, а нині живе в злиднях у селі в Кенії. "Вони мали знати, наскільки ми їм допомогли, і дати щось. Але не в нашому випадку. Нас просто покинули", — додає він.

Розслідування "Аль-Джазіри" показало, що білий рядовий міг заробити 10 шилінгів за місяць служби, в той час, як чорний у тому самому званні — лише 3,5 шилінга (1/20 фунта стерлінгів).

Кожен білий капрал отримував від Британії "воєнну подяку" в розмірі 12 шилінгів за місяць служби, а чорношкірий – тільки 4. Кожну виплату здійснювали численні колоніальні адміністрації Британії, встановлюючи цифру в порозумінні з військовим міністерством і міністерством у справах колоній у Лондоні.

 Принц Гаррі зустрічається з ветеранами війни та вдовами ветеранів у Бірманських казармах, Лусака, Замбія. Фото: Jack Losh

Для африканців, які служили як робітники, виплати були ще меншими, хоча вони регулярно перебували на передовій.

Рядові, капрали й сержанти робітничого корпусу могли отримати 2; 2,5 й 3 шилінги за місяць служби, відповідно, що складало близько 1/5 суми, яку отримували білі солдати.

Офіційний документ 1945 року, який визначає розміри платні для військовослужбовців різного расового походження. Фото: Kew Archives 

Расова дискримінація поширювалася й на вояків азійського походження, які служили в Британській Східній Африці. Незалежно від звань, ці військовики отримували 7,5 шилінгів за місяць дійсної служб: менше, ніж білі товариші, але більше за африканських вояків.

Оприлюднена інформація вже викликала резонанс у британському суспільстві. Чинні та колишніх урядовці та воєначальники Великої Британії засудили дискримінацію в оплаті за службу ветеранів африканського походження й закликали уряд виплатити компенсації

"Колоніальний режим інакше оцінював життя африканця, ніж європейця, — говорить професор Тімоті Парсонс, один із провідних спеціалістів з теми британської східноарфриканської армії у світі, — Виправити несправедливість можливо. У перерахунку на особу це не коштуватиме багато грошей".

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.