Археологи розповіли про давній акваманіл, який знайшли у Львові

Середньовічний Львів, як відомо, був одним з центрів торгівлі та ремісництва. Значну роль в міському середовищі відігравали ремісники – зокрема, гончарі, як місцеві так й іноземці. Виріб одного з майстрів дійшов до наших днів практично неушкодженим.

Опис та історію знахідки археологи розмістили на сторінці Науково-дослідного центру "Рятівна археологічна служба" повідомляє Гал-Інфо.

 Фото: Науково-дослідного центру "Рятівна археологічна служба"

 

Мова йде про акваманіл (інша назва водолій), що був виявлений на вул. Сербській, 3. Нині будинок за цією адресою відомій громадськості і туристам як "фабрика шоколаду". Він був знайдений в заповненні колодязя серед матеріалу XV-XVI ст.

Зазвичай акваманіл (лат. aquaemanalis, aqua — вода і manus — рука) – це був настільний рукомийник, який найчастіше виготовляли з глини або бронзи у вигляді фігурок реальних чи фантастичних звірів або птахів. Їх робили пустотілими, з розкритими пащами чи дзьобами для зливу води, за ручку використовувався хвіст.

Посудина відома з античних часів, проте значного поширення набула в період Середньовіччя. Початково акваманіли використовувались в церковному вжитку і служили для омивання рук під час літургій, пізніше – стали предметами побуту в феодальних (шляхетських) колах, головним чином при бенкетах.

У даному випадку – це керамічна посудина (15,4х15,2х10,3 см) у вигляді стилізованого "голуба", виготовлена з глини та прикрашена орнаментом в стилі ритування.

Голова птаха у формі носика для зливу, тулуб – кулеподібний, хвіст виконує роль ручки. Сама істота стоїть на чотирьох ніжках, що, до речі, є найбільш незрозумілим, як для птаха.

Серед аналогій трапляється значна кількість бронзових акваманілів, тоді як керамічних у вигляді звірів та птахів не так багато. Виготовив львівського водолія, скоріш за все, місцевий майстер, хоч не виключене і імпортне походження, адже Петровичівська кам'яниця з початку XVII ст належала міщанину вірменського походження.

Читайте також:

Археологи знайшли британське пиво, якому 2 тис. років

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.