ЄСПЛ: Радянські репресії проти антикомуністичного руху в Литві були геноцидом

12 березня Європейський суд із прав людини (ЄСПЛ) визнав, що суди Литви обґрунтовано визнають радянські репресії проти литовських антикомуністичних партизанів геноцидом.

Такого висновку суд дійшов під час розгляду скарги колишнього співробітника КГБ Станіславаса Дрелінгаса, визнаного винним у геноциді за участь в операції із затримання командира литовських антирадянських партизанів Адольфаса Раманаускаса-"Ванагаса", повідомляє Delfi.

ЄСПЛ погодився з поясненнями Верховного суду Литви про те, що систематичне знищення радянськими спецслужбами учасників литовського руху Опору може вважатися геноцидом литовського народу.

Адольфас Раманаускас у партизанському однострої. Фото: Wikipedia 

Відповідно, скаргу Дрелінгаса відхилили. Судді визнали, що радянські репресії мали на меті змінити демографічний стан литовського народу, а партизани "виконували суттєву роль у збереженні національної ідентичності, культури й національної самосвідомості".

Страсбурзький суд підкреслив, що попри те, що Дрелінгас сам не хувалював рішення про страту Раманаускаса, "навіть раядовий військовик не може повністю, сліпо, виконувати закони, які грубо порушують визнані на міжнародному рівні права людини, особливо право на життя". За таке рішення прогоорсуваи п’ять суддів, двоє були проти.

Станіславаса Дрелінгаса (1931 р.н.) засудив на 5 років ув’язнення Каунаський обласний суд Литви у 2015 році за те, що він у жовтні 1956 року брав участь у таємній операції КГБ із затримання Адольфаса Раманаускаса та його дружини в Каунасі.

Зважаючи на його другорядну роль в операції і слабке здоров’я засудженого, Верховний суд Литви скоротив строк до фактично відбутого – 5 місяців і 6 днів.

ДОВІДКА:

Викладач учительської семінарії м. Алітус Раманаускас-"Ванагас" (1918—1957) долучився до литовського партизанського антикомуністичного руху в 1945 році.

Через два роки він очолив Дайнавський партизанський округ, а в 1948-му його призначили командиром партизанів Південної Литви. З 1949 року "Ванагас" став першим заступником голови Союзу боротьби за свободу Литви Йонаса Жямайтіса і головнокомандувачем збройних сил Литви.

У 1956 році партизанського ватажка з дружиною заарештували радянські органи держбезпеки в м. Каунасі. Через рік Раманаускаса засудили до смертної кари.

У 1990-х роках у незалежній Литві Адольфасу Раманаускасу надали звання бригадного генерала (посмертно).

2018 року останки Раманаускаса-Ванагаса знайшли на недіючому цвинтарі Нашлайчю в мікрорайоні Антакальніс у Вільнюсі і перепоховали на місцевому кладовищі.

2018 рік у Литві оголошено роком Адольфаса Раманаускаса-"Ванагаса".

Читайте також:

Сейм Литви визнав командувача партизанів Раманаускаса-Ванагаса главою країни

Командира антикомуністичних партизанів Південної Литви урочисто перепоховали в Вільнюсі

Литовські партизани з околиць міста Паневежис. 1945–1953

«Зараз формується "жива пам’ять"», - Роза Тапанова

Інтерв’ю з генеральною директоркою Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Розою Тапановою для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Українське державотворення літа 1941-го. Міфи та факти

Сам факт відновлення української влади після тривалої окупації мав суттєвий вплив на свідомість населення. Історик та дисидент, уродженець Волині Валентин Мороз згадував: "Перша половина мого життя була сформована двома прапорами під час проголошення української самостійності в 1941 році. Ці два українські прапори в рідному селі збереглися на ціле життя, давали вогонь витерпіти і перемогти".

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.