Сейм Литви визнав командувача партизанів Раманаускаса-Ванагаса главою країни

Страченого у СРСР у 1957 році командира литовських партизан Адольфаса Раманаускаса-Ванагаса визнано в Литві фактичним керівником Литовської держави, яка боролася з радянською владою.

Відповідне рішення сейм Литви ухвалив 20 листопада, повідомляє Delfi.

 Адольфас Раманаускас-Ванагас

Фото: Genocido aukų muziejaus nuotr

За таку резолюцію проголосував 91 депутат, семеро утрималися, проти не голосував ніхто.

В ухваленому сеймом документі констатують, що перший заступник голови президії Руху боротьби за свободу Литви Раманаускас-Ванагас після вбивства Йонаса Жямайтіса-Вітаутаса 26 листопада 1954 року до своєї смерті 29 листопада 1957 року "був найбільш високопоставленою на той момент посадовою особою Литовської держави поміж тих, хто залишився серед живих, і керівником Литовської держави, яка боролася з окупацією".

Адольфас Раманаускас-Ванагас після Другої світової війни очолював партизан Дзукії (історичного регіону на півдні та південному сході Литви). У 1949 році він разом з іншими партизанськими командирами підписав декларацію Руху боротьби за свободу Литви. Того самого року литовські партизани призначили його заступником голови президії руху і головнокомандувачем збройних сил Литви.

Головою президії Руху боротьби за свободу Литви на той час був Йонас Жямайтіс-Вітаутас, проте в листопаді 1954-го його вбили в Бутирській в'язниці Москви.

Із 1952 року Адольфас Раманаускас-Ванагас переховувався від радянської влади, але в 1956-му його було заарештовано. Після жорстоких тортур у 1957 році його стратили.

У жовтні 2018 року останки Раманаускаса-Ванагаса було перепоховано на Антакальнісському кладовищі у Вільнюсі (останки цього року було виявлено на Сирітському кладовищі).

Читайте також:

Литовські партизани з околиць міста Паневежис. 1945–1953

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».