Сейм Литви визнав командувача партизанів Раманаускаса-Ванагаса главою країни

Страченого у СРСР у 1957 році командира литовських партизан Адольфаса Раманаускаса-Ванагаса визнано в Литві фактичним керівником Литовської держави, яка боролася з радянською владою.

Відповідне рішення сейм Литви ухвалив 20 листопада, повідомляє Delfi.

 Адольфас Раманаускас-Ванагас

Фото: Genocido aukų muziejaus nuotr

За таку резолюцію проголосував 91 депутат, семеро утрималися, проти не голосував ніхто.

В ухваленому сеймом документі констатують, що перший заступник голови президії Руху боротьби за свободу Литви Раманаускас-Ванагас після вбивства Йонаса Жямайтіса-Вітаутаса 26 листопада 1954 року до своєї смерті 29 листопада 1957 року "був найбільш високопоставленою на той момент посадовою особою Литовської держави поміж тих, хто залишився серед живих, і керівником Литовської держави, яка боролася з окупацією".

Адольфас Раманаускас-Ванагас після Другої світової війни очолював партизан Дзукії (історичного регіону на півдні та південному сході Литви). У 1949 році він разом з іншими партизанськими командирами підписав декларацію Руху боротьби за свободу Литви. Того самого року литовські партизани призначили його заступником голови президії руху і головнокомандувачем збройних сил Литви.

Головою президії Руху боротьби за свободу Литви на той час був Йонас Жямайтіс-Вітаутас, проте в листопаді 1954-го його вбили в Бутирській в'язниці Москви.

Із 1952 року Адольфас Раманаускас-Ванагас переховувався від радянської влади, але в 1956-му його було заарештовано. Після жорстоких тортур у 1957 році його стратили.

У жовтні 2018 року останки Раманаускаса-Ванагаса було перепоховано на Антакальнісському кладовищі у Вільнюсі (останки цього року було виявлено на Сирітському кладовищі).

Читайте також:

Литовські партизани з околиць міста Паневежис. 1945–1953

Іван Дзюба: високий інтелектуал з донецьких степів

Він був інтелектуальним лідером і прапором шістдесятницького руху. Його найвідоміша книга "Інтернаціоналізм чи русифікація?" вийшла багатьма мовами. Але, опинившись за ґратами написав покаянну заяву і йому дозволили жити на волі за умови, що він стане оспівувати "літератури народів СРСР". Трагічна доля людини культури.

Ніжин. Серпневі дні 1918-го

Влітку 1918 року на українсько-російському кордоні було неспокійно. На різних ділянках виникали локальні сутички. Більшовики намагались підривати Українську державу зсередини. У Чернігівській губернії одним із більшовицьких осередків стало село Жуківка

"У Москві все ретельніше готуються до війни": листи до шведської королеви Христини

Одним з найцікавіших періодів в історії України є, безумовно, 1649-1659 роки. Період Визвольної революції і війн з Річчю Посполитою та Московським царством. Діяльність гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Виговського. Основні матеріали з історії цієї Доби зберігаються за кордоном, тому що Чигирин, Батурин і Глухів - козацькі столиці палали у вогні. Було б логічним шукати важливі документи у польських архівах.
Але там їх знайти неможливо, тому що шведська армія вивезла майже весь архів, давні видання і колекції до Швеції під час польсько-шведської війни у 1650-х роках - так званого "Потопу". Навіть оригінальні документи короля Владислава ІV досі зберігаються у Швеції

П'ять українських історій про пандемію "іспанки"

Іспанку просто не фіксували у документах. Дані про кількість хворих та померлих часто не збирали. Тим паче, що паралельно тривала пандемія холери. А специфічно в Україні – епідемія тифу. Холера і тиф були знайомі українським лікарям. А перед симптомами нібито застуди, яка за кілька днів вбивала людей, виявились безпорадними. Кількість жертв іспанки в Україні ми не знаємо. Можемо навести лише кілька історій про перебіг хвороби. Але, можемо точно стверджувати, що іспанка разом з іншими епідеміями руйнувала українську державність не менше, а, може, навіть, і більше від недолугих політичних кроків.