ЄСПЛ: Радянські репресії проти антикомуністичного руху в Литві були геноцидом

12 березня Європейський суд із прав людини (ЄСПЛ) визнав, що суди Литви обґрунтовано визнають радянські репресії проти литовських антикомуністичних партизанів геноцидом.

Такого висновку суд дійшов під час розгляду скарги колишнього співробітника КГБ Станіславаса Дрелінгаса, визнаного винним у геноциді за участь в операції із затримання командира литовських антирадянських партизанів Адольфаса Раманаускаса-"Ванагаса", повідомляє Delfi.

ЄСПЛ погодився з поясненнями Верховного суду Литви про те, що систематичне знищення радянськими спецслужбами учасників литовського руху Опору може вважатися геноцидом литовського народу.

Адольфас Раманаускас у партизанському однострої. Фото: Wikipedia 

Відповідно, скаргу Дрелінгаса відхилили. Судді визнали, що радянські репресії мали на меті змінити демографічний стан литовського народу, а партизани "виконували суттєву роль у збереженні національної ідентичності, культури й національної самосвідомості".

Страсбурзький суд підкреслив, що попри те, що Дрелінгас сам не хувалював рішення про страту Раманаускаса, "навіть раядовий військовик не може повністю, сліпо, виконувати закони, які грубо порушують визнані на міжнародному рівні права людини, особливо право на життя". За таке рішення прогоорсуваи п’ять суддів, двоє були проти.

Станіславаса Дрелінгаса (1931 р.н.) засудив на 5 років ув’язнення Каунаський обласний суд Литви у 2015 році за те, що він у жовтні 1956 року брав участь у таємній операції КГБ із затримання Адольфаса Раманаускаса та його дружини в Каунасі.

Зважаючи на його другорядну роль в операції і слабке здоров’я засудженого, Верховний суд Литви скоротив строк до фактично відбутого – 5 місяців і 6 днів.

ДОВІДКА:

Викладач учительської семінарії м. Алітус Раманаускас-"Ванагас" (1918—1957) долучився до литовського партизанського антикомуністичного руху в 1945 році.

Через два роки він очолив Дайнавський партизанський округ, а в 1948-му його призначили командиром партизанів Південної Литви. З 1949 року "Ванагас" став першим заступником голови Союзу боротьби за свободу Литви Йонаса Жямайтіса і головнокомандувачем збройних сил Литви.

У 1956 році партизанського ватажка з дружиною заарештували радянські органи держбезпеки в м. Каунасі. Через рік Раманаускаса засудили до смертної кари.

У 1990-х роках у незалежній Литві Адольфасу Раманаускасу надали звання бригадного генерала (посмертно).

2018 року останки Раманаускаса-Ванагаса знайшли на недіючому цвинтарі Нашлайчю в мікрорайоні Антакальніс у Вільнюсі і перепоховали на місцевому кладовищі.

2018 рік у Литві оголошено роком Адольфаса Раманаускаса-"Ванагаса".

Читайте також:

Сейм Литви визнав командувача партизанів Раманаускаса-Ванагаса главою країни

Командира антикомуністичних партизанів Південної Литви урочисто перепоховали в Вільнюсі

Литовські партизани з околиць міста Паневежис. 1945–1953

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.