Більше половини українців підтримували Майдан – результати дослідження

52% українців підтримували Майдан, 6% - підтримували діючу владу, 25% - не підтримували ні Майдан, ні владу, 10% відповіли, що “тоді для мене це було неважливо”, 7% опитаних було важко відповісти.

Такі результати Всеукраїнського соціологічного дослідження про ставлення українців до Революції Гідності та шляхи меморіалізації її подій та учасників, яке провели через 5 років після тих подій, йдеться на сайті УІНП.

 Фото: Bohdan Poshyvailo

Результати презентували 16 квітня в УКРІНФОРМі під час дискусії "5 років після Майдану: хиткі дороговкази пам'яті".

 

"Близько 16% учасників дослідження брали особисту участь в подіях Майдану, 32 % активно відстежували ці процеси. А решта сформувало свої уявлення про Майдан з інших джерел – з розмов, зі ЗМІ, з соцмереж", - розповіла соціолог, керівник Українського центру вивчення громадської думки "Соціоінформ" Наталя Зайцева-Чіпак.

Мешканці Заходу і Центру частіше, ніж інші, трактують події Революції Гідності як боротьбу за права громадян і незалежність України. Мешканці Півдня і Сходу – як переворот за підтримки країн заходу чи опозиції.

Подібний тренд спостерігається й за мовною ознакою. Чим багатшим і освіченішим є респондент, тим частіше він трактує Революцію Гідності як прояв громадської активності, на противагу нав'язаного кимось акту, - йдеться у дослідженні.

 
 

Результати дослідження свідчать, що негативні події, які відбувалися на Майдані, як от побиття пікетувальників, розстріли, витісняють позитивні. Лише 7% опитаних можуть згадати позитивні ініціативи Майдану, як от Автомайдан, мистецьку сотню та ін. Прихильники Майдану найбільше запам'ятали героїзм людей, Небесну сотню, тоді як опоненти – напади на силовиків.

"Розчарування стосується не самої Революцїі Гідності, а подій, які відбулися потім", - пояснила Наталя Зайцева-Чіпак.

Вона наголосила, що створення Музею Революції Гідності могло б допомогти об’єднати пам’ять українців.

 Фото: Bohdan Poshyvailo

"Результати цього соцдослідження загрозливі. Вони свідчать про те, що пам'ять про Майдан є під загрозою. Українці – нація, яка не вміє пам'ятати. Це пов'язано з тим, що роками їм не дозволяли цього робити. Тоталітарні режими несли небезпеку і було безпечніше не пам'ятати.

Також події, пов'язані з війною, витісняють пам'ять про Майдан. Чому ми забуваємо про Майдан? Тому що комусь вигідно, щоб ми про це забули. Ми маємо ще навчитися пам'ятати про своє минуле.

Думаю, що однією із причин реваншу після Помаранчевої революції було її забуття. Все, що після неї залишилось в суспільному просторі, це напівстерті написи", - вважає Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Він наголосив, зберегти пам'ять про Майдан допоможе збір і фіксація свідчень, а також календар – нагадування в певний час про події Майдану.

"Принаймні два рази в рік ми повинні нагадувати суспільству про події Майдану та про його цінності. Добре, що створено команду Музею Революції Гідності. Те, що дуже необхідно, але в цьому ми маємо найменше зрушень – Будівництво Музею Майдану", - сказав Володимир В’ятрович.

 Фото: Bohdan Poshyvailo

Дослідження замовив Національний музей Революції Гідності з метою з'ясувати, наскільки українці пам'ятають події та фігурантів Майдану, як до них ставляться та які форми меморіалізації та презентації Революції Гідності вважають доцільними.

Підсумки дослідження повинні зорієнтувати Музей у розробленні подальших комеморативних практик, наукових, освітніх і культурних програм, дискусійних майданчиків, виставок, а в далекій перспективі – допомогти створити інфраструктуру пам'яті та багатодисциплінарну платформу критичного переосмислення історії, розвитку громадянського активізму, консолідації суспільства.

Читайте також:

Музей Майдану презентував книгу та відеопроект про Героїв Небесної Сотні

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".

Перший з українців у США, який став професором університету і доктором філософії

У списку "українських антирадянських діячів в Америці", складеному органами одпу срср у 1929 році, під номером 24 значиться Олександр Неприцький-Грановський. На той час він був першим із українців у США, хто здобув ступінь доктора філософії в галузі біологічних наук і звання професора американського університету. Таких, як він – успішних, авторитетних, перспективних діячів, – чекісти ставили на оперативний облік, збирали на них досьє і з урахуванням отриманої інформації приймали рішення, що з ними робити далі.

Голодомор у житті та творчості художника Михайла Дмитренка

Михайло Дмитренко пережив Голодомор і одним із перших відобразив у творчості цей катастрофічний для українців досвід – результат злочину комуністичного режиму з центром у Москві. Найвідомішим твором Дмитренка на тему української трагедії у 1932–1933 рр. є картина "1933", написана в 1963-му до 30-х роковин Голодомору.