Більше половини українців підтримували Майдан – результати дослідження

52% українців підтримували Майдан, 6% - підтримували діючу владу, 25% - не підтримували ні Майдан, ні владу, 10% відповіли, що “тоді для мене це було неважливо”, 7% опитаних було важко відповісти.

Такі результати Всеукраїнського соціологічного дослідження про ставлення українців до Революції Гідності та шляхи меморіалізації її подій та учасників, яке провели через 5 років після тих подій, йдеться на сайті УІНП.

 Фото: Bohdan Poshyvailo

Результати презентували 16 квітня в УКРІНФОРМі під час дискусії "5 років після Майдану: хиткі дороговкази пам'яті".

 

"Близько 16% учасників дослідження брали особисту участь в подіях Майдану, 32 % активно відстежували ці процеси. А решта сформувало свої уявлення про Майдан з інших джерел – з розмов, зі ЗМІ, з соцмереж", - розповіла соціолог, керівник Українського центру вивчення громадської думки "Соціоінформ" Наталя Зайцева-Чіпак.

Мешканці Заходу і Центру частіше, ніж інші, трактують події Революції Гідності як боротьбу за права громадян і незалежність України. Мешканці Півдня і Сходу – як переворот за підтримки країн заходу чи опозиції.

Подібний тренд спостерігається й за мовною ознакою. Чим багатшим і освіченішим є респондент, тим частіше він трактує Революцію Гідності як прояв громадської активності, на противагу нав'язаного кимось акту, - йдеться у дослідженні.

 
 

Результати дослідження свідчать, що негативні події, які відбувалися на Майдані, як от побиття пікетувальників, розстріли, витісняють позитивні. Лише 7% опитаних можуть згадати позитивні ініціативи Майдану, як от Автомайдан, мистецьку сотню та ін. Прихильники Майдану найбільше запам'ятали героїзм людей, Небесну сотню, тоді як опоненти – напади на силовиків.

"Розчарування стосується не самої Революцїі Гідності, а подій, які відбулися потім", - пояснила Наталя Зайцева-Чіпак.

Вона наголосила, що створення Музею Революції Гідності могло б допомогти об’єднати пам’ять українців.

 Фото: Bohdan Poshyvailo

"Результати цього соцдослідження загрозливі. Вони свідчать про те, що пам'ять про Майдан є під загрозою. Українці – нація, яка не вміє пам'ятати. Це пов'язано з тим, що роками їм не дозволяли цього робити. Тоталітарні режими несли небезпеку і було безпечніше не пам'ятати.

Також події, пов'язані з війною, витісняють пам'ять про Майдан. Чому ми забуваємо про Майдан? Тому що комусь вигідно, щоб ми про це забули. Ми маємо ще навчитися пам'ятати про своє минуле.

Думаю, що однією із причин реваншу після Помаранчевої революції було її забуття. Все, що після неї залишилось в суспільному просторі, це напівстерті написи", - вважає Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Він наголосив, зберегти пам'ять про Майдан допоможе збір і фіксація свідчень, а також календар – нагадування в певний час про події Майдану.

"Принаймні два рази в рік ми повинні нагадувати суспільству про події Майдану та про його цінності. Добре, що створено команду Музею Революції Гідності. Те, що дуже необхідно, але в цьому ми маємо найменше зрушень – Будівництво Музею Майдану", - сказав Володимир В’ятрович.

 Фото: Bohdan Poshyvailo

Дослідження замовив Національний музей Революції Гідності з метою з'ясувати, наскільки українці пам'ятають події та фігурантів Майдану, як до них ставляться та які форми меморіалізації та презентації Революції Гідності вважають доцільними.

Підсумки дослідження повинні зорієнтувати Музей у розробленні подальших комеморативних практик, наукових, освітніх і культурних програм, дискусійних майданчиків, виставок, а в далекій перспективі – допомогти створити інфраструктуру пам'яті та багатодисциплінарну платформу критичного переосмислення історії, розвитку громадянського активізму, консолідації суспільства.

Читайте також:

Музей Майдану презентував книгу та відеопроект про Героїв Небесної Сотні

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".