«Великі гроші на фінансування державного проєкту Бабиного Яру є. Вимога донорів – це має бути проєкт Української держави» – Дробович

9 липня у Києві відбулася публічна дискусія на тему: «Пам‘ять та загоєння ран Другої світової війни: аналіз українських та європейських практик політики пам‘яті».

Про це повідомляє Укрінформ.

 

Під час заходу були оприлюднені результати загальнонаціонального репрезентативного опитування, проведеного Фондом "Демократичні ініціативи" імені І. Кучеріва спільно із Київським міжнародним інститутом соціології 1 – 7 червня 2021 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей.

Читайте також: Громадська думка про вшанування пам'яті загиблих унаслідок злочинів нацистського та радянського тоталітарних режимів під час Другої світової війни

"Абсолютна більшість опитаних (76%) вважають, що пам'ять про загиблих у Бабиному Яру має вшановуватися на державному рівні", - зазначив науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи", професор Національного університету "Києво-Могилянська академія" Олексій Гарань.

При цьому, лише 11% називають це питанням місцевого рівня. Близько 4% називають це питанням вузької групи людей, а 5% опитаних це байдуже.

 

Так само більшість респондентів вважають необхідною участь держави у фінансуванні створення меморіалу та музею у Бабиному Яру: 39% - обрали варіант, де держава це робить разом із приватними меценатами з різних країн, 22% - вважають, що кошти на такий меморіал та музей мають надходити виключно з державного бюджету України, а 13,5% схиляють до думку, що це має робити держава спільно з меценатами, які є громадянами України. Фінансування виключно коштами приватних меценатів – українців підтримують лише 6% опитаних, з громадян інших країн – 4%.

86% опитаних у цілому ставляться переважно позитивно до участі іноземців у фінансуванні заходів та інституцій історичної пам'яті та культури (музеїв, меморіалів) в Україні. Іншої точки зору дотримуються лише 15% респондентів.

Проте громадянство іноземців має значення, коли мова йде про створення місць пам'яті жертв нацистських злочинів під час Другої світової війни. Зокрема, найбільш прихильно українці ставляться до іноземців – громадян Ізраїлю: їх участь схвалюють 81% опитаних (проти 13%). До меценатів із Німеччини позитивно ставляться 77% опитаних (негативно 16%), за меценатів із США виступають понад 70% респондентів (проти 22%).

Водночас зовсім інша картина із ставленням до участі громадян Росії у створенні таких місць пам'яті: 48% опитаних виступають проти, 43% - виступають за, й 8% - не визначилися. У цьому питанні помітний чіткі відмінності між макрорегіонами: у західних та центральних областях переважає негативне ставлення (65% та 51% відповідно), у східних, південних та на Донбасі – переважає позитивне ставлення (56%, 57% та 63% відповідно).

 

"Для збереження пам'яті про складні та болючі події минулого потрібно створювати специфічні простори справедливості: фізичні, символічні та юридично-соціальні" - про це сказав Голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович під час публічної дискусії.

"Пам'ять про Другу світову, пам'ять про геноциди, про травму, ці питання мають декілька вимірів вирішення і взагалі дискусії. Перш за все, коли ми говоримо про пам'ятання складної та болючої історії, то йдеться про встановлення не тільки фактів, але й справедливості.

Ми говоримо про створення деяких таких специфічних просторів справедливості, чи це йдеться про фізичні місця, куди можна прийти, подивитися, дізнатися правду про події. Чи це музеї, чи це меморіали, чи це цвинтарі, чи просто місця пам'яті організовані. Фізично дуже важливо мати реальні місця, куди ти можеш прийти, і де справедливість закарбована в просторі, в матеріальному вимірі", - сказав Дробович.

Насамкінець очільник УІНП відзначив важливу річ у контексті державного проєкту меморіалізації Бабиного Яру та того іншого, що створюється на кошти російських олігархів: "…великі гроші на фінансування державного проєкту є. Єдина вимога донорів – це має бути проєкт Української держави".

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.