«Великі гроші на фінансування державного проєкту Бабиного Яру є. Вимога донорів – це має бути проєкт Української держави» – Дробович

9 липня у Києві відбулася публічна дискусія на тему: «Пам‘ять та загоєння ран Другої світової війни: аналіз українських та європейських практик політики пам‘яті».

Про це повідомляє Укрінформ.

 

Під час заходу були оприлюднені результати загальнонаціонального репрезентативного опитування, проведеного Фондом "Демократичні ініціативи" імені І. Кучеріва спільно із Київським міжнародним інститутом соціології 1 – 7 червня 2021 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей.

Читайте також: Громадська думка про вшанування пам'яті загиблих унаслідок злочинів нацистського та радянського тоталітарних режимів під час Другої світової війни

"Абсолютна більшість опитаних (76%) вважають, що пам'ять про загиблих у Бабиному Яру має вшановуватися на державному рівні", - зазначив науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи", професор Національного університету "Києво-Могилянська академія" Олексій Гарань.

При цьому, лише 11% називають це питанням місцевого рівня. Близько 4% називають це питанням вузької групи людей, а 5% опитаних це байдуже.

 

Так само більшість респондентів вважають необхідною участь держави у фінансуванні створення меморіалу та музею у Бабиному Яру: 39% - обрали варіант, де держава це робить разом із приватними меценатами з різних країн, 22% - вважають, що кошти на такий меморіал та музей мають надходити виключно з державного бюджету України, а 13,5% схиляють до думку, що це має робити держава спільно з меценатами, які є громадянами України. Фінансування виключно коштами приватних меценатів – українців підтримують лише 6% опитаних, з громадян інших країн – 4%.

86% опитаних у цілому ставляться переважно позитивно до участі іноземців у фінансуванні заходів та інституцій історичної пам'яті та культури (музеїв, меморіалів) в Україні. Іншої точки зору дотримуються лише 15% респондентів.

Проте громадянство іноземців має значення, коли мова йде про створення місць пам'яті жертв нацистських злочинів під час Другої світової війни. Зокрема, найбільш прихильно українці ставляться до іноземців – громадян Ізраїлю: їх участь схвалюють 81% опитаних (проти 13%). До меценатів із Німеччини позитивно ставляться 77% опитаних (негативно 16%), за меценатів із США виступають понад 70% респондентів (проти 22%).

Водночас зовсім інша картина із ставленням до участі громадян Росії у створенні таких місць пам'яті: 48% опитаних виступають проти, 43% - виступають за, й 8% - не визначилися. У цьому питанні помітний чіткі відмінності між макрорегіонами: у західних та центральних областях переважає негативне ставлення (65% та 51% відповідно), у східних, південних та на Донбасі – переважає позитивне ставлення (56%, 57% та 63% відповідно).

 

"Для збереження пам'яті про складні та болючі події минулого потрібно створювати специфічні простори справедливості: фізичні, символічні та юридично-соціальні" - про це сказав Голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович під час публічної дискусії.

"Пам'ять про Другу світову, пам'ять про геноциди, про травму, ці питання мають декілька вимірів вирішення і взагалі дискусії. Перш за все, коли ми говоримо про пам'ятання складної та болючої історії, то йдеться про встановлення не тільки фактів, але й справедливості.

Ми говоримо про створення деяких таких специфічних просторів справедливості, чи це йдеться про фізичні місця, куди можна прийти, подивитися, дізнатися правду про події. Чи це музеї, чи це меморіали, чи це цвинтарі, чи просто місця пам'яті організовані. Фізично дуже важливо мати реальні місця, куди ти можеш прийти, і де справедливість закарбована в просторі, в матеріальному вимірі", - сказав Дробович.

Насамкінець очільник УІНП відзначив важливу річ у контексті державного проєкту меморіалізації Бабиного Яру та того іншого, що створюється на кошти російських олігархів: "…великі гроші на фінансування державного проєкту є. Єдина вимога донорів – це має бути проєкт Української держави".

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".

Перший з українців у США, який став професором університету і доктором філософії

У списку "українських антирадянських діячів в Америці", складеному органами одпу срср у 1929 році, під номером 24 значиться Олександр Неприцький-Грановський. На той час він був першим із українців у США, хто здобув ступінь доктора філософії в галузі біологічних наук і звання професора американського університету. Таких, як він – успішних, авторитетних, перспективних діячів, – чекісти ставили на оперативний облік, збирали на них досьє і з урахуванням отриманої інформації приймали рішення, що з ними робити далі.

Голодомор у житті та творчості художника Михайла Дмитренка

Михайло Дмитренко пережив Голодомор і одним із перших відобразив у творчості цей катастрофічний для українців досвід – результат злочину комуністичного режиму з центром у Москві. Найвідомішим твором Дмитренка на тему української трагедії у 1932–1933 рр. є картина "1933", написана в 1963-му до 30-х роковин Голодомору.