«Великі гроші на фінансування державного проєкту Бабиного Яру є. Вимога донорів – це має бути проєкт Української держави» – Дробович

9 липня у Києві відбулася публічна дискусія на тему: «Пам‘ять та загоєння ран Другої світової війни: аналіз українських та європейських практик політики пам‘яті».

Про це повідомляє Укрінформ.

 

Під час заходу були оприлюднені результати загальнонаціонального репрезентативного опитування, проведеного Фондом "Демократичні ініціативи" імені І. Кучеріва спільно із Київським міжнародним інститутом соціології 1 – 7 червня 2021 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей.

Читайте також: Громадська думка про вшанування пам'яті загиблих унаслідок злочинів нацистського та радянського тоталітарних режимів під час Другої світової війни

"Абсолютна більшість опитаних (76%) вважають, що пам'ять про загиблих у Бабиному Яру має вшановуватися на державному рівні", - зазначив науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи", професор Національного університету "Києво-Могилянська академія" Олексій Гарань.

При цьому, лише 11% називають це питанням місцевого рівня. Близько 4% називають це питанням вузької групи людей, а 5% опитаних це байдуже.

 

Так само більшість респондентів вважають необхідною участь держави у фінансуванні створення меморіалу та музею у Бабиному Яру: 39% - обрали варіант, де держава це робить разом із приватними меценатами з різних країн, 22% - вважають, що кошти на такий меморіал та музей мають надходити виключно з державного бюджету України, а 13,5% схиляють до думку, що це має робити держава спільно з меценатами, які є громадянами України. Фінансування виключно коштами приватних меценатів – українців підтримують лише 6% опитаних, з громадян інших країн – 4%.

86% опитаних у цілому ставляться переважно позитивно до участі іноземців у фінансуванні заходів та інституцій історичної пам'яті та культури (музеїв, меморіалів) в Україні. Іншої точки зору дотримуються лише 15% респондентів.

Проте громадянство іноземців має значення, коли мова йде про створення місць пам'яті жертв нацистських злочинів під час Другої світової війни. Зокрема, найбільш прихильно українці ставляться до іноземців – громадян Ізраїлю: їх участь схвалюють 81% опитаних (проти 13%). До меценатів із Німеччини позитивно ставляться 77% опитаних (негативно 16%), за меценатів із США виступають понад 70% респондентів (проти 22%).

Водночас зовсім інша картина із ставленням до участі громадян Росії у створенні таких місць пам'яті: 48% опитаних виступають проти, 43% - виступають за, й 8% - не визначилися. У цьому питанні помітний чіткі відмінності між макрорегіонами: у західних та центральних областях переважає негативне ставлення (65% та 51% відповідно), у східних, південних та на Донбасі – переважає позитивне ставлення (56%, 57% та 63% відповідно).

 

"Для збереження пам'яті про складні та болючі події минулого потрібно створювати специфічні простори справедливості: фізичні, символічні та юридично-соціальні" - про це сказав Голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович під час публічної дискусії.

"Пам'ять про Другу світову, пам'ять про геноциди, про травму, ці питання мають декілька вимірів вирішення і взагалі дискусії. Перш за все, коли ми говоримо про пам'ятання складної та болючої історії, то йдеться про встановлення не тільки фактів, але й справедливості.

Ми говоримо про створення деяких таких специфічних просторів справедливості, чи це йдеться про фізичні місця, куди можна прийти, подивитися, дізнатися правду про події. Чи це музеї, чи це меморіали, чи це цвинтарі, чи просто місця пам'яті організовані. Фізично дуже важливо мати реальні місця, куди ти можеш прийти, і де справедливість закарбована в просторі, в матеріальному вимірі", - сказав Дробович.

Насамкінець очільник УІНП відзначив важливу річ у контексті державного проєкту меморіалізації Бабиного Яру та того іншого, що створюється на кошти російських олігархів: "…великі гроші на фінансування державного проєкту є. Єдина вимога донорів – це має бути проєкт Української держави".

Микола Глущенко. «Художник» за фахом і оперативним псевдонімом розвідки

17 вересня відзначається 120-річчя від дня народження художника Миколи Глущенка. Його життя було сповнене багатьох феєричних подій, несподіваних драматичних поворотів долі і численних загадок. Окремі епізоди з його біографії породили низку легенд, які й досі бентежать уяву численних поціновувачів, мистецтвознавців, кінематографістів, письменників. Розсекречені, досі невідомі документи із Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу розставити певні акценти у всьому цьому і пролити світло на утаємничені сторінки життя митця.

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Дослідження демографічних втрат унаслідок Голодомору як злочин?

В історії України було немало трагічних подій, але саме Голодомор 1932—1933 рр. залишається предметом гарячих дискусій та обговорень. І стосується це не стільки сутнісної характеристики Голодомору як геноциду Українського народу, що вже визнано в Україні на законодавчому рівні, скільки полеміки стосовно кількості втрат унаслідок Голодомору і намагання окремих істориків та юристів нав’язати саме число втрат у 7—10, а тепер вже 10—12 мільйонів як незаперечну істину, що не підлягає обговоренню.

Митці і КҐБ: скелети у шафі художника Миколи Глущенка

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.