Третина українців сумує за СРСР. СОЦІОЛОГІЯ

Опитування населення показало, що 32% українців жалкують про розпад Радянського Союзу.

Про це повідомляє Українська правда із посиланням на результати дослідження соціологічної групи "Рейтинг".

 

Водночас 61% опитаних не жалкують про те, що СРСР розвалився.

При цьому найбільше тих, хто жалкує, на південному сході країни, серед представників старшого покоління, менш забезпечених.

Ностальгують за Радянським Союзом також ті, хто не підтримав би проголошення Незалежності, а також люди, які вважають свої найкращі часи вже в минулому.

 

Відмінності у ставленні до радянського минулого серед населення Росії та України є діаметрально протилежними. Якщо за останні десять років рівень ностальгії за радянським минулим в Україні поступово знижується, то в Росії – зростає.

 

Повернення до планової економіки підтримують 27% опитаних, дві третини виступають за ринкові відносини. Чим багатші опитані, тим частіше вони висловлюються за вільний ринок.

Вплив радянського періоду на розвиток України 52% оцінили як нейтральний, 23% - як негативний, 18% - позитивний. Полярні оцінки (і негативні, і позитивні) дають представники старшого покоління. Серед наймолодших домінує нейтральна позиція, оскільки для них період СРСР – це інформація з підручника історії, а не реальний досвід.

 

Свобода слова (77%) та умови для самореалізації (64%) – сфери які, на думку опитаних, краще розвинені в сучасній Україні, у порівнянні з радянським періодом.

Оцінки рівня життя розділилися порівну: по 43% вважають, що він був кращий як за часів Радянського Союзу, так і в сучасній Україні. Молодші вважають, що сьогодні краще, старші – навпаки.

За оцінкою рівня медицини та освіти сучасна Україна поки "поступається" радянському минулому. Лише ті, хто народився в Незалежній Україні, вважають, що рівень медичних та освітніх послуг сьогодні кращий. Старші ж, навпаки, оцінюють сучасну медицину та освіту значно гірше.

 
 

Опитування проводилось з 20 липня до 9 серпня серед 20 тисяч респондентів в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Метод опитування: телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера. Помилка репрезентативності дослідження не більше 4%.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.