Спецпроект

Погром на алеї Героїв Небесної Сотні. ЗАЯВА Музею Майдану

18 травня, у Міжнародний день музеїв, група людей демонстративно звалила паркан на алеї Героїв Небесної Сотні. Загорожа є обов’язковим елементом на будівельному майданчику. З-поміж іншого, вона убезпечувала демонтовану бруківку від розкрадання.

Про це йдеться на сайті Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності. «Історична правда» подає нижче заяву музейників з приводу ситуації, що склалася.

Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності
Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності

Ситуація з будівництвом Меморіалу показова і для нас не є несподіваною (проте від того не стає менш прикрою). У шквалі звинувачень, коли правду змішують із вигадками, припущеннями та відвертою брехнею, подаючи їх як щось безсумнівне, мова, яка базується на повазі до співрозмовника й аргументованих поясненнях, стає нечутною.

Це відомо всім, хто хоч раз брав участь у великих зустрічах-нарадах, куди приходять крикуни. І так уже є, що найлегше нападати на того, хто не ховається від "незручних" питань, хто шукає порозуміння й задля цього ладен вислуховувати весь потік образ "та звинувачень, вірячи, що ті, хто ці звинувачення кидає, готові в якийсь момент зупинитися, щоб вислухати відповіді.

І дивно, що аргументи "проти" з’явилися за більш ніж рік після оприлюднення результатів конкурсу, саме зараз. Що, невже немає правових інструментів оскарження "неправомірних" і "злочинних" дій із боку Музею?

Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності
Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності

Отже, наша позиція:

Ми ніколи не ігнорували потреби слідства, якщо нас повідомляли про них.

Ми ніколи не уникаємо спілкування, ініціюємо зустрічі, проводимо прес-конференції, обговорення – попри те, що іноді отримуємо відповіді від учасників процесу слідчих експериментів на кшталт: "А хто ви такі, щоб ми вам повідомляли, інформували вас, домовлялися?"

І розуміємо, що часто наші опоненти такі зустрічі сприймають не як інструмент до порозуміння, а як іще одну нагоду нападати, звинувачувати, скандалити.

Поява Музею, спорудження Меморіалу, наша щоденна діяльність зі збереження пам’яті та популяризації цінностей Майдану – це реалізація запиту суспільства на такий заклад і таку діяльність.

Ми розуміємо, що саме нам як інституції доведеться відповідати перед суспільством, якщо Меморіалу не буде. І ми готові до цього.

Але також розуміємо, що невелика група протестувальників представляє думку не всього суспільства, а лише його частини, й очевидно, що потрібен пошук рішення, яке не ігнорувало б її.

Водночас наголошуємо, що компроміс, якого хочемо досягнути, є компромісом не між Музеєм і протестувальниками, а між двома суспільними запитами. І відмова від появи Меморіалу на алеї станом на сьогодні чи застосування силових методів, як було сьогодні, не може бути цим компромісним рішенням. Невже для забезпечення слідчих дій бракує правових методів?

Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності
Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності

Протиставляння Меморіалу слідству хибне та спекулятивне. І комусь – вигідне…

Останнє й основне: хоч би якими були мотиви кожної зі сторін, ми не можемо дозволити дискредитувати пам’ять про Героїв Небесної Сотні та образ Майдану як місця єднання та порозуміння людей заради спільної мети.

Тож знову й знову закликаємо "борців за справедливість", перш ніж нападати, валити, звинувачувати, пильно аналізувати, чи не є перекрученою чергова "сенсація". І йти на комунікацію, знати аргументи іншої сторони та прислухатися до думки решти громадян.

Нагадуємо, що 18 травня активісти громадського руху «С14» знесли паркан на алеї Героїв Небесної Сотні, де мало розпочатися будівництво Музею Революції Гідності. Про це повідомив лідер організації Євген Карась.

Українська культура у листівках і платівках діаспори

Українська листівка як засіб комунікації в українській повоєнній діаспорі представляє не тільки унікальне мистецьке явище, а як на мене, і мовну, лінгвістичну цінність. У час повоєнного тоталітаризму поштівки та музичні диски з українською музикою перетворилися на засіб підтримки рідних та близьких, як на поселеннях так і в Україні.

Останні форпости “русского міра” на Одещині

Останнім часом Україна завдяки наполегливій праці істориків, публіцистів, журналістів і блогерів розбірливіше дивиться на власну минувшину. Тепер без особливих зусиль середньостатистичний школяр “на пальцях” може пояснити, що Чорне море не копали древні “укри”, українську мову не вигадували в “австро-угорському генштабі”, Ленін не те, щоби не “зробив Україну”, а й узагалі тут ніколи не бував. І, найголовніше, як виявилося, не сучасні українські можновладці “переписують історію”. Її переписали радянські історики-фантасти, а нині їхню справу продовжують російські неоімперські пропагандисти.

Харківські адреси Миколи Міхновського

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.

Молоде життя Євгена Побігущого-Рена

Незважаючи на польську займанщину, українське життя в Коломиї, зглядно у молоді, дуже активне і рухливе. Діють у місті два українські покоління – батьки молодих людей, і вони самі – нове покоління українських патріотів. Оці "молоді" страждають від програної боротьби батьків, їхнього сидіння і квиління про те, що треба змиритися з фактичним станом. Натомість молоді час від часу все голосніше ставлять своїм завданням визволення рідної землі від окупантів і загарбників, особливо ті, що вже воювали за Україну