Спецпроект

Погром на алеї Героїв Небесної Сотні. ЗАЯВА Музею Майдану

18 травня, у Міжнародний день музеїв, група людей демонстративно звалила паркан на алеї Героїв Небесної Сотні. Загорожа є обов’язковим елементом на будівельному майданчику. З-поміж іншого, вона убезпечувала демонтовану бруківку від розкрадання.

Про це йдеться на сайті Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності. «Історична правда» подає нижче заяву музейників з приводу ситуації, що склалася.

Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності
Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності

Ситуація з будівництвом Меморіалу показова і для нас не є несподіваною (проте від того не стає менш прикрою). У шквалі звинувачень, коли правду змішують із вигадками, припущеннями та відвертою брехнею, подаючи їх як щось безсумнівне, мова, яка базується на повазі до співрозмовника й аргументованих поясненнях, стає нечутною.

Це відомо всім, хто хоч раз брав участь у великих зустрічах-нарадах, куди приходять крикуни. І так уже є, що найлегше нападати на того, хто не ховається від "незручних" питань, хто шукає порозуміння й задля цього ладен вислуховувати весь потік образ "та звинувачень, вірячи, що ті, хто ці звинувачення кидає, готові в якийсь момент зупинитися, щоб вислухати відповіді.

І дивно, що аргументи "проти" з’явилися за більш ніж рік після оприлюднення результатів конкурсу, саме зараз. Що, невже немає правових інструментів оскарження "неправомірних" і "злочинних" дій із боку Музею?

Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності
Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності

Отже, наша позиція:

Ми ніколи не ігнорували потреби слідства, якщо нас повідомляли про них.

Ми ніколи не уникаємо спілкування, ініціюємо зустрічі, проводимо прес-конференції, обговорення – попри те, що іноді отримуємо відповіді від учасників процесу слідчих експериментів на кшталт: "А хто ви такі, щоб ми вам повідомляли, інформували вас, домовлялися?"

І розуміємо, що часто наші опоненти такі зустрічі сприймають не як інструмент до порозуміння, а як іще одну нагоду нападати, звинувачувати, скандалити.

Поява Музею, спорудження Меморіалу, наша щоденна діяльність зі збереження пам’яті та популяризації цінностей Майдану – це реалізація запиту суспільства на такий заклад і таку діяльність.

Ми розуміємо, що саме нам як інституції доведеться відповідати перед суспільством, якщо Меморіалу не буде. І ми готові до цього.

Але також розуміємо, що невелика група протестувальників представляє думку не всього суспільства, а лише його частини, й очевидно, що потрібен пошук рішення, яке не ігнорувало б її.

Водночас наголошуємо, що компроміс, якого хочемо досягнути, є компромісом не між Музеєм і протестувальниками, а між двома суспільними запитами. І відмова від появи Меморіалу на алеї станом на сьогодні чи застосування силових методів, як було сьогодні, не може бути цим компромісним рішенням. Невже для забезпечення слідчих дій бракує правових методів?

Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності
Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності

Протиставляння Меморіалу слідству хибне та спекулятивне. І комусь – вигідне…

Останнє й основне: хоч би якими були мотиви кожної зі сторін, ми не можемо дозволити дискредитувати пам’ять про Героїв Небесної Сотні та образ Майдану як місця єднання та порозуміння людей заради спільної мети.

Тож знову й знову закликаємо "борців за справедливість", перш ніж нападати, валити, звинувачувати, пильно аналізувати, чи не є перекрученою чергова "сенсація". І йти на комунікацію, знати аргументи іншої сторони та прислухатися до думки решти громадян.

Нагадуємо, що 18 травня активісти громадського руху «С14» знесли паркан на алеї Героїв Небесної Сотні, де мало розпочатися будівництво Музею Революції Гідності. Про це повідомив лідер організації Євген Карась.

Як Роман Шухевич-"Щука" тричі березневу Тису перепливав

Роман Шухевич був чудовим плавцем, чемпіоном українських національних змагань з плавання. У нього була цивільна мрія – до 40-річчя переплести протоку Ла-Манш. Готувався, тренувався, багато плавав. Але на практиці – довелось боротись з окупантами й тричі долати Тису. Не для того, щоб втекти від відповідальності. А для того, щоб виконати свій обов'язок вояка, борця за незалежну й соборну Україну.

Яким був радянський лад? Судження історика

Деякі експерти пов'язують оптимістичні для нас перспективи в російсько-українській війні з відходом Владіміра Путіна від влади. Однак він є надто пересічною фігурою, яка не заслуговує сполученого з нею терміну "путінізм". Ми повинні усвідомити самі і переконати союзників у тому, що Російська Федерація являє собою екзистенційну загрозу для всіх народів, які потрапили в орбіту Кремля. Конкретна фігура очільника російських панівних кіл – справа другорядна. Ця країна готова порушувати встановлений світопорядок за будь-яких умов.

Вийти на слід Романа Шухевича. Невдала спроба МГБ

Планів і операцій МГБ із розшуку Романа Шухевича було багато. Але всі вони не мали успіху. І лише 5 березня 1950 року чекісти змогли вистежити його у селі Білогорща поблизу Львова. Того разу йому не вдалося вирватися з оточення. Довелося прийняти останній нерівний бій, в якому Головнокомандувач УПА загинув. Водночас працівники МГБ могли б встановити його місце переховування ще роком-півтора раніше. Але не все пішло так, як вони задумали.

"Троянські вісті". Український Мюнхгаузен та інші помічники більшовицьких людоловів

Як і кого з українських діячів більшовики використовували для спецоперацій на Заході.