Вінницькому музею передали старовинні прикраси, знайдені "чорними археологами". ФОТО

Вінницькому краєзнавчому музею подарували скарб, що складається з ранньослов’янських срібних жіночих прикрас початку V ст. після Р.Х.

Про це у п’ятницю на урочистостях з нагоди передачі подарунка повідомив завідувач сектора охорони культурної спадщини управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації Михайло Потупчик, передає Укрінформ.

 

"Цей скарб знайдений так званими «чорними археологами» біля м. Гайсин. Він мав потрапити у приватну колекцію, однак, завдячуючи одному з народних депутатів люди, які його знайшли, вирішили все ж таки повернути скарб у власність держави. Тому що такі знахідки це виключно власність українського народу.

І через посередництво теж відомого археолога Максима Левади вони зв’язалися зі мною, і цей скарб був привезений у Вінницю, переданий мені, щоб я його, власне, повернув державі на постійне зберігання до фондів Вінницького обласного краєзнавчого музею", - повідомив Потупчик.

 

За його словами, скарб, подарований музею, було знайдено невідомою особою біля міста Гайсин Вінницької області. Комплект складається з орнаментованої пластинчатої гривні та намиста із лунниць і підвісок різної форми.

Це надзвичайно рідкісний тип прикрас, аналог якого знайдено тільки поблизу села Сухоносівка Полтавської області. Утім, він осів в одній з приватних колекцій.

Що ж до скарбу вінницького, то він насамперед цінний своєю унікальністю.

 

«Такі знахідки того періоду на наших теренах дуже рідкісні, тому що у V ст. після Р.Х. вже зв’язок з Римською імперією був розірваний. Починають виникати нові держави на теренах Європи, і потік срібла на цю територію практично був зупинений.

Гуни розграбували все, що було можна, і в ранніх слов’ян тоді практично немає прикрас з дорогоцінних металів. Це унікальна для нас знахідка, яка безумовно займе достойне місце», - каже посадовець.

Найближчим часом срібний скарб виставлять в експозиції музею. Це перший експонат музею часів V ст. після Р.Х.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?