Щит із кори знайшли й дослідили археологи Великої Британії. ФОТО

Археологи знайшли щит із кори часів залізного віку неподалік м. Ендербі, що на південний захід від Лестера у Великій Британії.

Це перший доказ того, що люди залізної доби використовували, на перший погляд, крихкий матеріал для виготовлення щитів, повідомляє Live Science із посиланням на археологічну службу Університету Лестера.

Радіовуглецеве датування показало, що щит виготовили між 395 і 255 роками до н.е., тобто в середині залізного віку. Археологи припускають, що це була типова модель щитів для того часу.

 
Внутрішній бік щита на місці розкопок

Знаряддя виготовили з кори або вільхи, або верби, або тополі, або горіху, або бруслини та для опірності тиску посилили смужками деревини яблуні, груші, айви або глоду.

Кругла опуклість у центрі щита, яка захищає руків’я від ударів, теж плетена. Зовнішня поверхня покрита червоною мінеральною фарбою у вигляді візерунка шахівниці.  


 
Знахідка на місці розкопок

Археологи знайшли щит у 2015 році на фермерському угідді в канаві, якою користувалися спільноти залізної доби, зокрема Давнього Риму. Чому щит лежав на дні ями, незрозуміло. Дослідники вважають, що він був або зламаний і тому його викинули, або покладений туди з ритуальною метою.

Щит був дуже пошкоджений і дослідники намагаються зараз вирахувати, як саме його пошкодили – чи то проштрикнули списами під час бою, чи то якось по-іншому.

 
Реконструкція первісного вигляду щита

Радіовуглецеве датування показує, що щит використовували біля 10 років перш, ніж викинути в яму.

Минулого року дослідники проводили експеримент з реконструкції щитів з кори. Вони виявили, що щити з такого матеріалу достатньо міцні, щоб втримувати удари клинків та стріл. Хоча кора не така міцна, як суцільне дерево або метал, вона легша і дозволяє воїну бути швидшим і мобільнішим.

«Не Арґус, ні Гелена, ні Марія Маґдалена»: вибираємо та їмо сир по-середньовічному

Середньовічна кухня – це не лише екстравагантні страви на кшталт павича, міног чи лебедя у соусі з власної крові. Якими б дивними не видавались нам інколи люди середньовіччя, їх меню не надто відрізнялось від нашого. Пропонуємо вам уривок, де історикиня й авторка книги «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» Стефанія Демчук розповідає про шлях на середньовічний стіл сиру, без якого і сьогодні ми не можемо уявити свою повсякденність

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.