Повернення імені Жукова на мапу Харкова – це порушення закону – УІНП

Український інститут національної пам’яті вимагає від Харківського міського голови Геннадія Кернеса не підписувати рішення міської ради щодо перейменування проспекту Григоренка на Жукова.

Про це йдеться на офіційному сайті установи.

 

На сайті Харківської міської ради було зареєстровано електронну петицію щодо перейменування проспекту Петра Григоренка у м. Харкові на честь радянського маршала Георгія Жукова.

19 червня Харківська міська рада розглянула цю петицію і проголосувала за повернення топоніма. Для того, щоб рішення набрало чинності, необхідно ще підпис міського голови.

 

В Інституті національної пам’яті наголошують, що присвоєння імені Георгія Жукова будь-якому об’єкту топоніміки Харкова або будь-якого іншого населеного пункту на території України суперечитиме чинному законодавству.

Порядок присвоєння об’єктам топоніміки (вулицям, площам, проспектам, бульварам, скверам, провулкам тощо) імен фізичних осіб регулюється Законом України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій».

Частиною шостою статті 3 прямо «забороняється присвоювати юридичним особам та об’єктам права власності імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік (крім випадків, пов’язаних з розвитком української науки та культури), працювали у радянських органах державної безпеки, назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них, а також назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім пам’ятників та пам’ятних знаків, пов’язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури)».

Георгій Жуков у січні – липні 1941 р. обіймав посаду заступника народного комісара оборони СРСР, у серпні 1942 р. – червні 1945 р. – першого заступника народного комісара оборони СРСР, у березні – липні 1946 р. – заступника міністра збройних сил СРСР, у березні 1953 р. – лютому 1955 р. – першого заступника міністра оборони СРСР, у лютому 1955 р. – жовтні 1957 р. – міністра оборони СРСР.

Крім того, у червні – жовтні 1957 року він також був членом Президії Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу.

Таким чином, Георгій Жуков є особою, яка обіймала керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР, а також у комуністичній партії. Ім'я Жукова в назві об'єкту топоніміки у даному випадку є символікою комуністичного тоталітарного режиму.

В УІНП, звертають також увагу на те, що законність перейменування у інших населених пунктах України об’єктів топоніміки, названих на честь Георгія Жукова, у рамках виконання вимог Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», підтверджена рішеннями адміністративних судів, які станом на сьогоднішній день набрали законної сили, зокрема, постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.09.2016 у справі № 806/990/16, постановами Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.02.2017 у справі № 335/9058/16-а 2-а/335/7/2017 та від 23.11.2016 у справі № 335/6482/16-а 2-а/335/194/2016.

Юрист Інституту національної пам’яті Сергій Рябенко пояснює:

“Згідно з частиною другою статті 436-1 Кримінального кодексу України дії щодо поширення та публічного використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, вчинені особою, яка є представником влади, караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією майна або без такої.

Ми будемо звертатися до Генеральної прокуратури, щоб вона провела перевірку вказаних обставин та порушила кримінального провадження за ст. 436-1 Кримінального кодексу, та будемо ініціювати позов до адміністративного суду щодо скасування ухваленого рішення міськради”.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.