Повернення імені Жукова на мапу Харкова – це порушення закону – УІНП

Український інститут національної пам’яті вимагає від Харківського міського голови Геннадія Кернеса не підписувати рішення міської ради щодо перейменування проспекту Григоренка на Жукова.

Про це йдеться на офіційному сайті установи.

 

На сайті Харківської міської ради було зареєстровано електронну петицію щодо перейменування проспекту Петра Григоренка у м. Харкові на честь радянського маршала Георгія Жукова.

19 червня Харківська міська рада розглянула цю петицію і проголосувала за повернення топоніма. Для того, щоб рішення набрало чинності, необхідно ще підпис міського голови.

 

В Інституті національної пам’яті наголошують, що присвоєння імені Георгія Жукова будь-якому об’єкту топоніміки Харкова або будь-якого іншого населеного пункту на території України суперечитиме чинному законодавству.

Порядок присвоєння об’єктам топоніміки (вулицям, площам, проспектам, бульварам, скверам, провулкам тощо) імен фізичних осіб регулюється Законом України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій».

Частиною шостою статті 3 прямо «забороняється присвоювати юридичним особам та об’єктам права власності імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік (крім випадків, пов’язаних з розвитком української науки та культури), працювали у радянських органах державної безпеки, назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них, а також назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім пам’ятників та пам’ятних знаків, пов’язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури)».

Георгій Жуков у січні – липні 1941 р. обіймав посаду заступника народного комісара оборони СРСР, у серпні 1942 р. – червні 1945 р. – першого заступника народного комісара оборони СРСР, у березні – липні 1946 р. – заступника міністра збройних сил СРСР, у березні 1953 р. – лютому 1955 р. – першого заступника міністра оборони СРСР, у лютому 1955 р. – жовтні 1957 р. – міністра оборони СРСР.

Крім того, у червні – жовтні 1957 року він також був членом Президії Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу.

Таким чином, Георгій Жуков є особою, яка обіймала керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР, а також у комуністичній партії. Ім'я Жукова в назві об'єкту топоніміки у даному випадку є символікою комуністичного тоталітарного режиму.

В УІНП, звертають також увагу на те, що законність перейменування у інших населених пунктах України об’єктів топоніміки, названих на честь Георгія Жукова, у рамках виконання вимог Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», підтверджена рішеннями адміністративних судів, які станом на сьогоднішній день набрали законної сили, зокрема, постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.09.2016 у справі № 806/990/16, постановами Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.02.2017 у справі № 335/9058/16-а 2-а/335/7/2017 та від 23.11.2016 у справі № 335/6482/16-а 2-а/335/194/2016.

Юрист Інституту національної пам’яті Сергій Рябенко пояснює:

“Згідно з частиною другою статті 436-1 Кримінального кодексу України дії щодо поширення та публічного використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, вчинені особою, яка є представником влади, караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією майна або без такої.

Ми будемо звертатися до Генеральної прокуратури, щоб вона провела перевірку вказаних обставин та порушила кримінального провадження за ст. 436-1 Кримінального кодексу, та будемо ініціювати позов до адміністративного суду щодо скасування ухваленого рішення міськради”.

"Сарана з Росії" і розстріли. Як оббирали київських "олігархів"

Як і сьогодні, пересічні люди 100 років тому вірили у ледь не чарівну силу керівних посад в країні. Промовистим прикладом, який яскраво характеризує віру у силу ухвалених постанов, стала ситуація з бензином. Коли навесні 1919-го виникла катастрофічна його нестача, то Раднарком УСРР ухвалив цілком логічне рішення про припинення з 21 березня "видачі бензину та інших сумішей, необхідних для броньовиків і авіації".

Понівечені долі: репресії проти рятівників євреїв у СРСР

Одні з найбільш шанованих та визнаних у світі українців – Праведники народів Світу. На жаль, щодо деяких з них радянська влада проводила політику репресій. Про трагічні долі Праведників у СРСР.

Розстріляний «Кармелюк». Історія Степана Шагайди

«Батько сполотнів, побілів мов стіна. Поки робили обшук, перетрушуючи одяг, білизну, книги, мої іграшки, батькові й мамі не дозволяли розмовляти. І лише коли дозволили на виході попрощатися, мама запитала у батька: «Стьопо, скажи чесно, ти в чому-небудь винен?» «Присягаюся найдорожчим для мене – життям мого сина, що я ні в чому не винен!» – відповів він із сльозами в голосі».

Розстріляний у 38-му, «помер» від інфаркту у 43-му

Якщо у Вашій сім’ї, родині є свідоцтво про смерть, датоване 1950-ми роками, у якому зазначено, що Ваш репресований родич помер в 1943 році від інфаркту міокарда, то тут все ВИГАДАНО – і дата, і причина. Справжнім залишається лише сам факт смерті. Так радянська влада намагалася приховати свою участь у знищенні мільйонів людей без будь-якого слідства.