Повернення імені Жукова на мапу Харкова – це порушення закону – УІНП

Український інститут національної пам’яті вимагає від Харківського міського голови Геннадія Кернеса не підписувати рішення міської ради щодо перейменування проспекту Григоренка на Жукова.

Про це йдеться на офіційному сайті установи.

 

На сайті Харківської міської ради було зареєстровано електронну петицію щодо перейменування проспекту Петра Григоренка у м. Харкові на честь радянського маршала Георгія Жукова.

19 червня Харківська міська рада розглянула цю петицію і проголосувала за повернення топоніма. Для того, щоб рішення набрало чинності, необхідно ще підпис міського голови.

 

В Інституті національної пам’яті наголошують, що присвоєння імені Георгія Жукова будь-якому об’єкту топоніміки Харкова або будь-якого іншого населеного пункту на території України суперечитиме чинному законодавству.

Порядок присвоєння об’єктам топоніміки (вулицям, площам, проспектам, бульварам, скверам, провулкам тощо) імен фізичних осіб регулюється Законом України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій».

Частиною шостою статті 3 прямо «забороняється присвоювати юридичним особам та об’єктам права власності імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік (крім випадків, пов’язаних з розвитком української науки та культури), працювали у радянських органах державної безпеки, назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них, а також назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім пам’ятників та пам’ятних знаків, пов’язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури)».

Георгій Жуков у січні – липні 1941 р. обіймав посаду заступника народного комісара оборони СРСР, у серпні 1942 р. – червні 1945 р. – першого заступника народного комісара оборони СРСР, у березні – липні 1946 р. – заступника міністра збройних сил СРСР, у березні 1953 р. – лютому 1955 р. – першого заступника міністра оборони СРСР, у лютому 1955 р. – жовтні 1957 р. – міністра оборони СРСР.

Крім того, у червні – жовтні 1957 року він також був членом Президії Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу.

Таким чином, Георгій Жуков є особою, яка обіймала керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР, а також у комуністичній партії. Ім'я Жукова в назві об'єкту топоніміки у даному випадку є символікою комуністичного тоталітарного режиму.

В УІНП, звертають також увагу на те, що законність перейменування у інших населених пунктах України об’єктів топоніміки, названих на честь Георгія Жукова, у рамках виконання вимог Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», підтверджена рішеннями адміністративних судів, які станом на сьогоднішній день набрали законної сили, зокрема, постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.09.2016 у справі № 806/990/16, постановами Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.02.2017 у справі № 335/9058/16-а 2-а/335/7/2017 та від 23.11.2016 у справі № 335/6482/16-а 2-а/335/194/2016.

Юрист Інституту національної пам’яті Сергій Рябенко пояснює:

“Згідно з частиною другою статті 436-1 Кримінального кодексу України дії щодо поширення та публічного використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, вчинені особою, яка є представником влади, караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією майна або без такої.

Ми будемо звертатися до Генеральної прокуратури, щоб вона провела перевірку вказаних обставин та порушила кримінального провадження за ст. 436-1 Кримінального кодексу, та будемо ініціювати позов до адміністративного суду щодо скасування ухваленого рішення міськради”.

Пужники. У пошуках правди

Села Пужники, що на Тернопільщині, ви не знайдете на карті України. І проблема не в тому, що топографи забули про нього, чи воно занадто маленьке, щоб бути нанесеним. Його більше не існує, як і багато сіл, що зникли під час та після Другої світової війни. Однак минулого року село знову "з'явилося", щоправда, на шпальтах польських та українських видань. Що сталося у Пужниках у 1945-му? Який стосунок мають до цього УПА, "істрєбітєльні батальйони" та НКВД? Та, зрештою, коли воно перестало існувати?

Таємниця зникнення Степана Федака молодшого

Доля Степана Федака, рідні сестри якого були дружинами Євгена Коновальця й Андрія Мельника, сповнена багатьох загадок і білих плям. Вважалося, що він безслідно зник орієнтовно у 1945-му. Але органи мдб, а згодом – кдб срср не вірили в це і наполегливо продовжували розшукувати його по всьому світові. Він потрібен їм був для того, щоб довести до кінця спецоперацію, яка несподівано перервалася з початком війни. Ця операція є яскравим прикладом того, як москва вдавалася до застосування доволі специфічного методу, як "лагідне" вербування, аби лише проникнути до близького кола лідерів українського визвольного руху.

Євроспільноті слід терміново придбати собі нову "парасольку", - словацький науковець і політолог Александр Дулеба

Коли закінчувалася Друга світова війна британський прем'єр Уїнстон Черчіль запропонував інтеграцію інституцій. Не тільки спільний економічний ринок товарів, але й колективну безпеку. Все, що включає у себе поняття "європейський спосіб життя" при верховенстві права, демократії, вільних виборах, гарантії людських прав, свободі слова – сьогодні під великим питанням. Ми повністю недооцінюємо основи європейського інтеграційного проєкту, які сьогодні вкрай важливо реставрувати.

Микола Штейнберг: "У наші руки потрапила велетенська енергія. Вона може працювати на благо, а може все зруйнувати. Головне у безпеці – це ризики у взаємодії людини та створеної нею техніки"

Квітень 2026 року. За цей час Чорнобильська катастрофа встигла обрости томами наукових звітів, сотнями годин кінохроніки та, на жаль, десятками зручних міфів. Проте в рофесійному середовищі є імена, чия вага в дискусії про безпеку є абсолютною. Серед них Микола Штейнберг – інженер, який пройшов шлях від "народження" Чорнобильської АЕС до участі в подоланні наслідків катастрофи, що сколихнула весь світ.