25 років у ГУЛАГу. 90-річний Іван Мирон остаточно реабілітований за новим законом

Закарпатець Іван Мирон став першим, кого Національна комісія з реабілітації визнала реабілітованим. Сьогодні від отримав документ, що відновлює справедливість.

Реабілітація відбулася на підставі нового Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Почесну місію вручити документ легендарному борцю за Незалежність виконали Йосип Зісельс, дисидент, громадський діяч, голова Ваад України та член Національної комісії з реабалітації та Вахтанг Кіпіані, історик, журналіст, головний редактор інтернет-видання "Історична правда".

 
Йосип Зісельс вручає довідку про реабілітацію Іванові Мирону

Іван Мирон народився 9 березня 1929 року в селі Росішка Рахівського району у селянській родині. Після закінчення сільської п'ятирічки Іван продовжив навчання у Великобичківській десятирічці, потім влаштувався учителем початкових класів у селі Чорна Тиса.

"От наша сім'я, ми живемо у гірській місцевості, і щоб тут поселитися, то самі викорчовували все на цій землі. А потім прийшла радянська влада й нам сказали: "Ми забираємо у вас цю землю". То за що я мав любити радянську владу?", – згадує Іван Мирон.

У 1950 році йому прийшла повістка до Радянської армії. Він не хотів обертати зброю проти своїх і зв'язався з націоналістичним підпіллям, обрав нелегальне становище:

"Давати присягу владі, яка стільки зла принесла моїй сім'ї і всій Україні, я не міг. Як я міг присягнути тим воронам, які зробили моїх батьків рабами на своїй землі?!" 

У квітні 1951-го Іван Мирон відібрав зброю з набоями в охоронця сільради в Росішці. Через місяць його разом з 17-ма іншими повстанцями заарештували емгебісти. Постарався зрадник, якого всі вважали "своїм".

Під час обшуку в Мирона емгебісти знайшли сховані маленький синьо-жовтий прапорець, який батько привіз у 1937 році з чергового з'їзду просвітян у Львові, та заборонені твори Грушевського, Винниченка, часопис "Ідея і Чин". 22-річному Івану Мирону і ще п'ятьом його товаришам було призначене максимальне покарання – 25 років суворого режиму. 

 
Довідка, видана Іванові Мирону, про те, що він відбув 25 років ув'язнення в ГУЛАГу

Далі були пересильні тюрми та табори: Харків, Новосибірськ, Красноярськ, етап по річці Єнісей до Норільська. Там він став одним із учасників Норильського повстання.

Норильське повстання, повстання в Кенгірі та Воркуті поставили крапку в історії ГУЛАГу. Система змушена була піти на поступки, умови утримання покращилися.

Самого ж Івана Мирона у 1955-му перевели до "Озерлагу" в Іркутську область. А в 1961-му – в Мордовські табори, де він познайомився з Василем Овсієнком, Левком Лук'яненком, братами Горинями, Валентином Морозом.

У 1953-му після смерті Сталіна була оголошена амністія, у 1961-му прийняли новий Кримінальний кодекс, за яким максимальний термін покарання зменшили з 25 до 15 років. Іван Мирон отримав шанс вийти на свободу, варто було лише публічно покаятися і визнати себе винним. Проте на всіх комісіях "із перевиховання" Іван Мирон вперто повторював, що захист своєї країни і свого народу не вважає злочином.

Івана Мирона звільнили лише в травні 1976-го. 

Саме збройний опір, який чинили повстанці у 1951-му, став головною завадою для реабілітації Івана Мирона в 1995-му – суд перекваліфікував статтю пана Мирона зі "зради Батьківщині" на "бандитизм": а за цією статтею реабілітація не передбачалася.

13 березня 2018 року парламент ухвалив нову редакцію Закону "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". Після цього правову колізію вдалося зняти. Національна комісія з реабілітації відновила справедливість стосовно Івана Мирона 18 липня цього року.

Іван Мирон – є останнім з живих раніше нереабілітованих політв'язнів, який відбув 25-річний термін ув'язнення.

Нагадуємо, у травні 2018 року вступив у дію   Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Попередній закон "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", який було ухвалено ще в УРСР, не враховував прав людей, які постраждали через несправедливе засудження за політичними, класовими, соціальними та релігійними мотивами. Створення Національної та регіональних комісій з реабілітації відбулося на виконання нового закону Українським інститутом національної пам'яті. 

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками

Кількість жертв Голодомору: підрахунки Степана Соснового

Серед розмаїття досліджень, присвячених подіям колективізації та Голодомору в Україні, особливе місце посідає наукова концепція агронома-економіста Степана Миколайовича Соснового, оприлюднена ним у 1942 – 1943 роках на шпальтах газети «Нова Україна», що в ті роки друкувалась в окупованому німцями Харкові

ОУН і Голод 1946-1947 років на Буковині. Як повстанці документували Голодомор

Наприкінці 1946 року, після жорсткої хлібозаготівельної кампанії, яка вимела із господарств українців практично усі продукти харчування, по всій Буковині запанував голод. Навесні 1947 року результати голоду стали просто кричущими. Численні голодні смерті, спухлі від голоду селяни заполонили буковинські села