Помічник Зеленського: У мене батько боровся з бандерівцями після війни

Батько Сергія Шефіра, першого помічника президента України, Нахман Шефір брав участь у боротьбі з Українською повстанською армією після закінчення Другої світової війни.

Про це стало відомо з інтерв'ю Сергія Шефіра виданню "Лівий берег", передає Цензор.net.

"...у мене батько воював і навіть після війни боровся з "бандерівцями" і розповідав мені жаливі речі. Про їхні вчинки. Він служив у піхоті Червоної армії. Після війни його, 17-річного, перекинули в Західну Україну. Батько розповідав про старшні картини", - заявив Шефір.

На уточнююче запитання, Сергій Шефір відповів, що ріс із відчуттям, що "бандерівці - це зло". Проте зараз у нього цього відчуття не залишилося, тому що "я читаю, дивлюся щось, дізнабся, розмовляю з представниками обох таборів і розумію, що людей зіткнули. Одні воювали за свою землю, незалежність, а іншим казали, що це бандити. Інформаційна політика тоді так працювала". 

Шефір додав, що батько пережив перший інфаркт після того, як у 90-х почув правдиву інформацію про злочини Йосипа Сталіна, оскільки сам вірив у комуністичні ідеали.

 

Як кдб намагався перешкоджати заходам з ушанування Євгена Коновальця

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України виявлено низку документів про те, як органи кдб срср у різні періоди відстежували заходи української діаспори з ушанування пам'яті голови ОУН Євгена Коновальця і намагалися всіляко перешкоджати їх проведенню.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.